"єтаа, йа на інтерв'ю, однако!".
Не чекакаючи дозволу чолов'яга пензлює до стільця і як підкошений гепає по ньому дупою.
-"таку страну просралі!" - гидкий запах сивухи, покладений на кислу капусту, долинув через стіл.
Відчуваю, як поволі збільшується артеріальний тиск.
Зітхаю.
Встаю, відкриваю вікно, протяг позбавляє перегару чолов'яги, зате доносить в кабінет ще й запах недоглянутості й несвіжості.
Осудливо міряю чолов'ягу поглядом, морщусь.
Чолов'яга розмахує руками;
-Этаа, у нас же екологія, Чорнобиль, потенція ні в жисть, жена шибко стерва, однако. Весь час любила той, на передок баба слаба, а як показати зверхність наді мною, мужчиною...
-І я люблю жіночу зверхність, це коли жінка зверху наді мною - це знову повертається так властивий мені мрійливий настрій і звичний (високий) рівень статевого гормону тестостерону в крові, - і зверхність і знижність і ззадість і спередість і 69 теж нівроку...
Ччолов'яга криво либиться:
-Этаа, йа не єто имел ввиду, однако.
-А от я, що маю, те їй і введу- як відрубую, проте відчуваю, що вуха починають палати.
Пробую оволодіти ситуацією:
-Вставай, проклятьєм заклейменньй - у нас, оголтєлих українських буржуазних нацьйоналістів, ця мелодія називається - Гімн московських імпотентафф! Во!
Чолов'яга довго обдумує відповідь. Видно, важко йому від учора, та ще й на сухі дрова.
Зрештою, вичавлює з себе:
-а хош розкажу мій улюблений антиукраїнський і за сумісництвом антисіоністський анекдот теж, однако?
-Валяй
-Мона з матюгамі? - І, наткнувший на мій льодяний погляд, почав морщити лоба й ворушити губами на обличчі. А, єтаа, єсть!
-Іде старий бендерівець Хрещатиком. День Незалежності. Музика, всі святково вбрані. І раптом йому на зустріч йде афро-американець, в сорочці-вишиванці, на голові оселедець, а в руках жовто-блакитний прапор.
перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ
Ошелешений бандерівець питає його:-Хлопче, за національністю ти хто?
-Як хто? - відповідє афро-американець — Що, не видно? Я — Українець!
Тьху! - плюється бендерівець — Якщо ти українець, то тоді хто ж я такий?
-Ну, як на перший погляд, - каже афро-американець — або жид, або кацап!
В кров впорскується потужня доза гормону адреналіну.
-Послухайте, не тіпайте мені останнього нерва. Вас же на ТБ чи радіо можуть запросити, доведеться відповідати на вкрай незручні питання перед усією Україною.
-Налякали дівку прутнем, - вишкіряється чолов'яга.- Та я до завтрашнього вечора розводитись на цю тему можу, однако! От візьмемо, приміром 1937 рік. Так расстрєляно було всього-навсього якихось 800.000, а гаварят, репресії, репресії!
14. Проблеми зомбування росіян. Аналітичні матеріали політтехнологій
http://zemlj.blogspot.com/2014/01/14.html
Руки стискаються в кулаки.
-"ФІО?" - швидко питаю.
-"Х&я"- миттю реагує той і зіщщулюється.
-"Звиняйтє... " сипить страждалець, і тре дупою стілець - я той, глухуєватий".
-Послухайте, шановний, - зітхання само рветься з грудей- вам відомо, що нога може раптово піднятися, й боляче вдарити по писку?
-Звиняйте ше раз - зрозумівши, що екзекуції не буде, чолов'яга розслабляється, - то я той, механічно. У нас так прийнято. Так у нас атєц ґаваріт на мать, мать на дітьо, дітьо на свйокра. Эта у вас так нє прінято, у хахлофф...
-В українців - механічно поправляю.
-Во во, в украінцев. - чолов'яга затинається, й сторожко коситься на мене.
-Та нічого " відповідаю я " то пусте, проїхали".
Чолов'яга ще раз тре дупою стілець.
-"Этааа, я не опохмелівшись не в адеквате, однако!".
-"Буває" - знову чемно входжу в роль привітного господаря.
-І як давно ви антиукраїнець й антисіонісіт за сумісництвом? - бездоганно корректно цікавлюся я.
-Этааа, с малаком матєрі! - чолов'яга рвучко випростує скоцюблену спину, гідну ордену сутулова.
-А ви звідки родом?
-С Зажоп'я ми - давлюся від прихованого сміху. Тиск гупає молотками в скронях.
-І хто ж ваша мать?
-Хохлушка!
-Гараз, а тато?
-А атєц у мєня васточний мусчіна - очі істоти наливаються кров'ю - дальнєйшия бєсєди на єнту тєму вважаю неумєстнимі і проявами нацьйоналізму, однако!
-Добре- легко погоджусь я.
-А якою мовою ви, зазвичай, розмовляєте?
-Па рассєйскою, канєшно! - визвіряється штрих - на украінскою балакають токамо украінскі буржуазні нацйоналісти, ето тєлячья мова!
-Он як?-я задумливо дивлюся в мутні очі. Той знову зіщулюється.
-То есть, я хотів, єтаа, оно то нє так, той... - чолов'яга закашлявся.
курить можно?"
-"ні, іди на хауз"
-"Шооо? Сам іди нах..."
Очі чолов'яги налиливаються кров'ю, морда, хоч прикурюй, і раптом він чхає. Довга жовта сопля рудою блискавкою вискочивши з лівої половинки носа, акуратно лягає діагональною смугою через аруш інтерв'юера, з фірмовим логотипом редакції, далі упоперек "Парекра" з золотим пером - подарунок професора, ще з Могилянки, й тоненькою смужкою торкається масивного мідного канделябра.
Бачу лише червоний туман - то суміш гормонів шугає в голову.
Думка метається між канделябром і головою чолов'яги.
Канделябра шкода.
Річ дорога, колекційна.
Відкопав у скрині покійної прабабусі, що пережила першу й другу світову, наші, українські війни, звісно, що на нашій стороні.
Зрештою, спершись рукою об стіл, одночасний удар двох ніг, з арсеналу бойового гопака, вибиває цього реліктового гуманоїда ззі стільця та вгамовує на долівці у ліктьо-колінній позиції "суліко" — готовий до прийому проктолога.
-"Гееееееть!" і, перш ніж відлуння мого волання стихло в лунких коридорах редакції, фраєр, мов той ілюзіоніст,
ледь зіпсувавши повітря миттю, випарувся, мене калатало, мой той осиковий лист,
і я з відчуттям обов'язку, стомився.
Так само, через стіл, легко кидаю треноване тіло в крісло.
Теж мені, хмикаю я, вельми задоволений собою, сумісники...
Немає коментарів:
Дописати коментар