.

Translate

СИТУАЦІЇ

ЗМІСТ
1. UKRAINE, Kyiv, Euromaidan
2. Постгеноцидна Україна без гриму та прикрас
3. Жертви Голокосту отримають від ФРН один мільярд доларів
4. Колабораціонізм з російськими окупантами засуджено
5. Дерадянізація Естонії: як це було
6. 
7. ВИСНОВОК АНАЛІТИЧНОГО ЦЕНТРУ: другою державною мовою в Україні прийнято одне з нарічч української мови.
8. Історія без міфів: з ким воювали російські есесівці в Україні?
9. Верховна Рада, прийнявши скандальний законопроект Колесніченка-Ківалова, фактично взяла курс на знищення української мови  
10. Адміністративний суд у Карлсруе зобов’язав 61-річну туркеню, яка вже 30 років живе в Німеччині і не говорить мовою цієї країни, пройти курси німецької.
11. Че Гевара пропонував зробити українську мову другою державною мовою Куби
12. Церковна толерантність
13. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ, КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
14. Націонал-більшовизм в АКЦ КПДЮ - Авіаційно-космічному центрі Київського палацу дітей та юнацтва
15.  З 2014 року запроваджені більш жорсткі вимоги для подачі скарги до Європейського суду з прав людини








1. UKRAINE, Kyiv, Euromaidan

Objective: How to explain to the international observers from the EU, USA, European Parlament, PACE, and other countries of the world peculiarities Euro-maidan in Ukraine using an internationally comprehensible language of globalization?

INTERNATIONAL ANALYTICAL LEGAL CENTER:
http://zemlj.blogspot.com
The issue: Euro-maidan revealed another simmering ethnic conflict on the Eastern border of Europe similar to the one in former Yugoslavia. The conflict was initiated by the naturalized yellow immigrants-Russians, with the indigenous white Ukrainian Christian majority.

Situation: in the post-genocide country (Hunger or forced famine of 1932-1933), after restoration of Ukraine's independence as a state, almost 100% of all assets, including mass media, are seized by anti-Ukrainian functionaries of the ex-occupation authorities. The Russian Federation interferes with the internal affairs of Ukraine. President of Ukraine Viktor Yanukovych has criminal past and anti-Ukrainian views. After he came to power, he totally criminalized economy, russianized mass media, branches of government, conducted ethnic cleansing: dismissed the Ukrainians from the key posts in the country. Substitution of notions happened: Ukraine is represented by non-Ukrainians, and Ukraine is governed by non-Ukrainians. Ukraine is represented and governed by immigrants and for the benefit of immigrants, and, naturally, of the Russian Federation.

Conflict of the white European culture with the yellow Asian culture means a sharp cleavage in views on values, traditions, customary law, ethics, human rights, etc.

Conclusion: Naturalized yellow immigrants-Russians hold the senior level of power in Ukraine and are that significant reason for events unanimously observed by international observers, i.e. non-transparency, lack of striving for dialog and competition, distortion in mass media.

Warning: Everything described above is fully unacceptable for indigenous white population.

Explanation: that is why we are in the ranks of protesters. We reveal violations and do not let ourselves and others go beyond the Ukrainian law on the same side of the fence, while they, on the other side of the fence, as is confirmed in the documents of the independent missions of international observes, do not limit themselves to anything, they use undisguised and impudent falsifications, manipulate the police, courts, engage criminals.

Comment (The Universal Declaration of Human Rights UN): such course of events confirms the fact that EuroMaidan grows into the national liberation war white, protection from ethnic cleansing (similar to the one in former Yugoslavia).





УКРАЇНА, Київ, Євромайдан

Завдання: Як пояснити міжнародним спостерігачам з ЄС, США, депутатам Європарламенту, ПАРЄ, світу, особливості Євромайдану в Україні інтернаціональною загальнозрозумілою мовою глобалізації?

МІЖНАРОДНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ПРАВА:

http://zemlj.blogspot.com
Питання: Євромайдан виявив на східному кордоні Європи ще один тліючий міжрасовий конфлікт, на кшталт колишньої Югославії. Конфлікт, розв’язаний натуралізованими жовтими емігрантами-росіянами, з українською корінною християнською білою більшістю.
Ситуація: в постгеноцидній (Голодомор 1932-1933 років) країні, після відновлення державності України, майже 100% усіх активів, зокрема й ЗМІ, опиняються в руках антиукраїнських функціонерів екс-окупаційної влади. Російська Федерація втручається у внутрішні справи України. Президент України Віктор Янукович має кримінальне минуле й антиукраїнські погляди. З приходом до влади тотально криміналізує економіку, зросійщує ЗМІ, гілки влади. Він влаштовує етнічну чистку: виганяє українців із ключових посад у країні. Відбувається підміна понять: Україну репрезентують не українці, Україною керують не українці. Україну репрезентують і керують, власне, емігранти в інтересах емігрантів і, зрозуміло, Російської Федерації.
Конфлікт білої європейської культури з жовтою азійською, означає прірву в поглядах на чесноти, традиції, звичаєве право, етику, права людини тощо.
Висновок: натуралізовані жовті іммігранти - росіяни обіймають ключові посади у країні. Вони є тією визначальною причиною явищ, одностайно відзначених міжнародними спостерігачами - закритість, відсутність прагнення до діалогу й змагальності, перекос у ЗМІ
Застереження: для корінних білих мешканців описане вище є повністю неприйнятним.
Пояснення: тому саме ми в лавах протестувальників. Ми викриваємо порушення й не дозволяємо собі та іншим переступати межі української законності по одну сторону барикад. В той час, як вони, по другу сторону, як це документально зафіксовано незалежними місіями міжнародних спостерігачів, нічим особливо себе не обмежують, вдаються до відвертих і безпардонних шахрайств, маніпулюють міліцією, судами, залучають кримінальників.
Коментар (загальна декларація прав людини ООН): такий перебіг подій підтверджує те, що Євромайдан набуває рис національно-визвольної боротьби білих, захисту від етнічних чисток (на кшталт колишньої Югославії).







джерело: http://maidan.org.ua/2012/11/iryna-mahrytska-posthenotsydna-ukrajina-bez-hrymu-ta-prykras/

2. Ірина Магрицька: Постгеноцидна Україна без гриму та прикрас

Українцям уже давно слід припинити сперечатися з нащадками кагебістів,  штатних комсомольців та комуністів з приводу того, був Голодомор 1933 року геноцидом чи ні. Якщо ми не хочемо втратити нашу державність, нам треба боротися з наслідками цієї нашої національної трагедії, без подолання яких Україна і надалі буде залишатися за всіма соціально-економічними показниками серед країн Центральної Америки та екваторіальної Африки та посміховиськом для усієї Європи, включно навіть з євразійською Росією.
Дивує пасивність у цій царині представників вітчизняної соціології та історіографії, які, схоже, взагалі, не розуміють, про що йдеться. Інакше, як черговим проявом постгеноцидного синдрому, це не пояснити. Тому не дивно, що за нас це робили і роблять іноземці: консул Італії в СРСР Серджіо Ґраденіґо, американський  історик Джеймс Мейс і його всесвітньо відомий співвітчизник Френсіс Фукуяма. Але навіть порада останнього українській інтелектуальній еліті в його Київській лекції 2006 року будувати громадянське суспільство в Україні через засвоєння її громадянами «спільного травматичного досвіду» (тобто належного ставлення до Голодомору. – І.М.) не була тією елітою впритул почутою, і це також ніщо інше, як прояв того самого синдрому.
Мета кремлівських катів у 1933-му році була в цілому досягнута
Це сьогодні більшість українців мають великі проблеми з європейською ментальністю та тотожністю. А до Голодомору українські селяни за своїм світоглядом практично нічим не відрізнялися від сучасних польських селян чи французьких фермерів. З такими рисами вони ніколи б не стали зразковими колгоспниками, без чого остаточна перемога соціалізму в СРСР була б неможливою. Для підтвердження цієї думки вимушена вже вкотре (!) навести цитату шістдесятника Василя Овсієнка: «Українці як етнос з їх глибокою релігійністю, індивідуалізмом, приватновласництвом, прив’язаністю до своєї землі не підходили для будівництва комунізму – і на це вказували радянські високопосадовці. Україна повинна бути стертою з лиця землі, а остатки українського народу повинні стати матеріалом для «нової історичної спільноти» – радянського народу, основою якого було б російське населення, мова, культура. Увійти до комунізму українцем як таким було неможливо у принципі».
Яскравим доказом здійснення цього злочину комуністів може бути те, що такі відомі в усьому світі російськомовні українці, як Віталій Кличко та Андрій Шевченко, вивчили в Україні свою рідну мову лише через неабияку політичну потребу в доволі таки зрілому віці лише після того, як оволоділи англійською, німецькою та італійською мовами!
Але, може, для когось із читачів Василь Овсієнко не є авторитетом, тоді, будь ласка, думка з цього приводу останнього Російського Інтелігента Андрія Сахарова: «Великая страна находилась под коммунистическим контролем. Большинство ее населения враждебно относилось к системе. Представители национальной культуры и даже значительная часть коммунистов приняли московское господство только условно. С точки зрения партии, это было плохо не только само по себе, но и таило большую опасность для режима в будущем».
Тобто можна стверджувати, що Україна, яка була окупована більшовицькою Росією територіально та адміністративно, залишалася нескореною духовно та ментально.
Для Кремля це була проблема з розряду «бути чи не бути», і він пішов на небачений до того в історії людства злочин. Для тих, хто не згоден з цим, наведу вислів з приводу Голодомору світоча європейської історіографії Нормана Дейвіса, запідозрити якого в заангажованості не може жоден із поважних істориків: «У 1932-1933 роках в Україні та козацьких землях сталінський режим запровадив штучно створений голодомор. Мета полягала в знищенні української нації, а разом з нею і «класового ворога». Світ бачив не один страшний голод. Проте голод, створений як геноцидний акт державної політики, слід уважати унікальним».
Чому комуністичний режим обрав саме штучний голод – також, гадаю, зрозуміло. Бо ця злочинна екзекуція не тільки руйнувала особистість голодуючих, вона дозволяла змінити їхню ненависну більшовицькому Кремлю європейську ментальність на таку любу йому євразійсько-радянську.
Руйнація особистостей українських селян у 1933 році часто-густо доходила до канібалізму, який не залишає людині нічого людського взагалі, окрім тваринного інстинкту самозбереження. Про національну самосвідомість, любов до свого клаптика землі вже не йдеться, бо вони зникають в абсолютно голодної людини, за спогадами Григорія Бевза (який особисто пережив Голодомор), за кілька днів до того, коли та людина вперше подивиться на свою чи сусідську дитину поглядом хижого звіра.
А коли додати до цього те, що сталінський режим у червні 1933 року почав потроху підгодовувати українських селян хлібом із того самого збіжжя, що той режим забрав у них же до останньої зернини взимку 1932-1933 років, то стає зрозумілим, що комуністи штучним голодом хотіли не винищити українське село фізично, вони прагнули винищити його духовно та ментально.
З цього можна зробити висновок про те, що ті кілька мільйонів заморених голодом українців були для червоного Кремля лише дрізками, а вирубаним лісом для нього були ті з них, що пережили Голодомор і свідомість яких зазнала таких бажаних для їхніх катів трансформацій.
Отже, цей злочин комуністичного режиму був не тільки геноцидом, а ще й етноцидом, скерованим ідеологами Голодомору перш за все на руйнацію системних зв’язків усередині українського народу, підштовхуючи його таким чином до переходу в іншу етнічну якість.
Як зауважив професор Гарварду, українець Григорій Грабович, «головне завдання політики етноциду – знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам’яті) і, нарешті, самосвідомості». Якщо додати до цього, що ця політика комуністичного етноциду в 1933 році була застосована відносно всіх українських селян та козаків СРСР, то й наслідки для нашого народу були катастрофічними. Саме після комуністичного етноциду майже вся південно-східна Україна (де Голодомор, за Вадимом Скуратівським, був особливо жорстоким) стала російськомовною. І з історичною пам’яттю тут зовсім кепсько, бо поминальних свічок на День скорботи наприкінці листопада в Одесі, Харкові, Донецьку, Запоріжжі, Херсоні, Луганську, Миколаєві та Дніпропетровську годі побачити у вікнах.
Ще більш жахливі наслідки етноциду на Кубані, де українська мова була заборонена сталінським указом у грудні 1932 року. Якщо до Голодомору там було 75% українців, то за останнім російським переписом їх залишилось на Кубані лише 6% ( відносне зменшення у 12,5 разів!). Куди ж вони поділися, якщо комуністи вислали на Сибір лише дві кубанські станиці (Полтавську та Уманську), які піднялися проти насильницької русифікації? Усе дуже просто і водночас страшно – тамтешні українці записалися росіянами, переробивши при цьому свої старовинні козацькі прізвища на однозвучні російські.
Нещодавно довелося поспілкуватися з одним таким перевертнем років 70-ти, з якого можна писати портрет січовика-запорожця. Так от той ще міцний, кремезний чолов’яга запевнив мене, що в їхній станиці Червоноартільській (колишній Київській) «хахлов сроду не было». Як бачимо, на Кубані присутні всі наслідки етноциду, за Грабовичем.
Тому можна тільки позаздрити проникливості італійського консула в Харкові Серджіо Ґраденіґо, який передбачив наслідки комуністичного етноциду ще в тому ж 1933-му році: «Теперішнє нещастя призведе до колонізації України, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер, і, можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде говорити про Україну, про українську проблему, оскільки Україна насправді стане російською країною».
Не менше, якщо не більше, вражає і наш український фольклор, який свідчить про те, що Голодомор-етноцид переробив на рабів-совків усе ж таки не всіх до останнього селянина. Ось фрагмент вірша, записаного в Таращанському районі Київщини:
Сидить Сталін на престолі
Та на скрипку грає.
На Вкраїну хліборобну
Скоса поглядає.

Ой грав Сталін, ой грав Сталін –
Аж струни порвались.
На Вкраїні люди вмерли,
Деякі остались.
Не знаю, як для вас, шановний читачу, а для мене ось це «деякі» звучить у цьому контексті дещо зловісно.
Православна церква московського патріархату в Україні, як і належить департаменту міністерства закордонних справ Росії, залишається осторонь ушанування пам’яті жертв Голодомору. Священиків цієї церкви на роковинах цієї трагедії в Луганську я бачила тільки одного разу – у 2008 році. Але є і серед них порядні люди, для яких правда вища за вказівки з Москви. Ось що, наприклад, написав про етноцид українців протоієрей Микола Забуга: «Как ни горька правда, но нужно признать, что в период 1932-1933 годов была предпринята попытка уничтожения не просто отдельных непокорных, но попытка стереть с лица земли целую культуру, менталитет, особый образ жизни народа, который никак не соглашался расставаться со своими религиозными и частнособственническими «предрассудками».
Час, що минув з тих далеких часів нашої національної Голгофи, на превеликий жаль, не повернув українцям їхньої європейської ментальності. І це констатував усесвітньо відомий дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Саме тому вивчення політичних причин голодомору може і повинно відігравати важливу роль в усвідомлені істориками, політиками, державними діячами Заходу не лише минулого України, а й того, що відбувається тут сьогодні і що може трапитися завтра».
Так чесно про наслідки цього етноциду в Україні висловилося лише двоє вітчизняних інтелектуалів. Іван Дзюба зауважив, що після 1933-го року історія України пішла вниз. А Вадим Скуратівський був іще більш щирим: «Свідомо спрямований і бездоганно виконаний кремлівськими сатанистами голодомор 1932-1933 років унеможлив утвердитись Україні міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне, на це і була розрахована іноетничками-українофобами підступна акція».
Тільки вже з цих висловів велетів інтелекту стає зрозумілим, чому наша держава на 22-му році своєї незалежності й досі залишається лише умовно незалежною.
Метастази Голодомору в нашому сьогоденні
Для того, щоб виявити їх, треба пильніше придивитися до тих ментальних зламів, що відбулися в результаті етноциду української нації в 1933 році. Так, руйнація системних зв’язків усередині українського етносу означає ніщо інше, як утрату нашим народом «чуття єдиної родини», без якого уявити собі здорову повноцінну європейську націю неможливо. Таким чином, українці внаслідок Голодомору втратили національну самосвідомість і самоідентифікацію. А без цього вже ніякі закордонні гранти не допоможуть нам розбудувати громадянське суспільство, скільки б їх і як довго Україні не виділяли приватні та державні структури країн Заходу.
Усім їм хотілося б нагадати мудрий вислів одного з батьків французького націоналізму Шарля Морраса: «Нація являє собою найбільше з існуючих громадянське об’єднання, потужне і самодостатнє. Розбийте його – і ви оголите індивіда. Він утратить усе – захист, підтримку, допомогу». Саме так, сам на сам зі своїми проблемами і животіє сьогодні абсолютна більшість українців у нашій країні, радіючи з приводу негараздів своїх сусідів та співробітників. Саме тому так легко і невимушено було розбудовано за лічені роки громадянські суспільства Польщі, Чехії та країн Балтії, що з титульними націями там було все гаразд.
Перетворившись унаслідок етноциду з вільних хазяїв на колгоспних рабів, українці набули всіх огидних ментальних рис останніх, які, як відомо, наближають людину до тварини. Раб, як і пес, тим більше слухається свого хазяїна, чим жорсткіше той хазяїн ставиться до нього. Саме тому в постгеноцидній Україні так швидко здувся політичний рейтинг Ющенка та «Нашої України» і так поволі опускається він в Януковича та Партії регіонів. Особливо в тих регіонах, де останні мають свою представницьку владу, яка дозволяє їм застосовувати на кожних виборах адмінресурс у необмежених масштабах, що викликає в ментальних рабів не спротив, а лише послух та повагу до тих господарів життя.
Тут саме час згадати вислів з цього приводу класика світової політології Макіавеллі: «Людина, яка мріє лише про шматок хліба (у прямому розумінні цього слова), не може бути повноцінним громадянином і адекватно реагувати на те, що відбувається в державі».
Як тут не згадати, як наше суспільство відреагувало на ув’язнення Юлії Тимошенко, підписання харківських угод та Закон про мови Ківалова-Колесніченка. Хіба можлива була б така реакція на щось подібне в Польщі чи Литві, з якими ми кілька сторіч знаходились в одній державі й ментальністю від литовців та поляків нічим не відрізнялись. Нас з ними розвів по різні боки духовного кордону між Європою та Євразією саме Голодомор.
Невипадково ніхто і ніщо не може подолати й тотальну корупцію в Україні. І марні тут сподівання на те, що, як тільки з’явиться в нас свій Саакашвілі, то корупцію буде подолано. Не буде, бо корупція в Грузії та Україні має різну природу. Якщо колишня курортно-мандаринова республіка була просто трохи розбещена радянською владою починаючи зі сталінських часів, то з Україною все набагато складніше.
Голодомор-етноцид розтрощив ментально українську націю на окремі сім’ї. Внаслідок цього в нас відсутнє почуття національної солідарності. Саме тому українці з легкістю давали, дають і даватимуть хабарі за свої незаконні пільги, посади, місця та привілеї, зовсім не замислюючись над тим, скільки їхніх співгромадян унаслідок цього не отримають їх законно. Тому, коли державні вповноважені будуть їм про все це розповідати, ефект у порівнянні з грузинським виявиться нульовим. Бо грузини, на відміну від нас, є здоровою, солідарною нацією.
Саме внаслідок етноциду української нації вона стала частково російськомовною, що, за класиком філософії ХІХ сторіччя Джоном Стюартом Мілем, і стало причиною її суспільно-політичного розколу: «Серед людей, яким бракує почуття солідарності, особливо якщо вони читають та розмовляють різними мовами, не може існувати і спільна громадська думка, необхідна для діяльності представницького врядування. Впливи, які формують громадську думку – і, отже, визначають прийняття політичних рішень, будуть різними в різних частинах країни. В одній частині будуть довіряти зовсім іншій категорії лідерів, ніж в іншій». Уже тільки ця цитата знаного англійця свідчить про те, що той був дещо мудріший та розумніший за наших ківалових-колесніченок, які волають про те, що двомовність є великим благом для України.
Зовсім невипадковим є й непереборний потяг українців до будь-яких владних посад. Він викликаний нічим іншим, як інтуїтивною постгеноцидною потребою гарантувати свою присутність під час наступної державної екзекуції на боці її виконавців, а не жертв, як у 1933-му році. Так, становлячи лише 20% населення колишнього СРСР, українці на час його розпаду складали 66% прапорщиків, старшинського та сержантського складу Радянської Армії і 31% союзної міліції.
Та ж таки земельна реформа зайшла в Україні в глухий кут не лише внаслідок недолугого законодавства та владних інтриг. Сьогодні наші селяни мають можливість працювати на своїх земельних паях та жити з цього. Цього не відбувається зовсім не тому, що на українському селі переважають літні люди, хоча б тому, що майже в усіх них є працездатні діти в наших містах.
Куди більш вірогідною тут виглядає версія дослідниці Голодомору Ганни Горинь: «Жорстоко і назавжди було розірвано тяглість поколінного досвіду. Втратилися давні господарські культурні орієнтації, що призвело і до втрати культурного спадкоємництва. Совєтська система, убиваючи в українському селянинові свідомого вольового господаря своєї землі, планово виховала покоління людей безініціативних, бездумних, яких задовольняє рабське животіння. Криза і терор над селянином породили кризу людини, власника, господаря». Ось чим постгеноцидний український селянин докорінно відрізняється не тільки від селянина польського, але й від традиційно українського.
Отож, з постгеноцидного багна Україну навряд чи зможуть витягнути рецепти польських реформ чи традиційні закордонні гранти. Дуже вже в нас ексклюзивна історія, на відміну від країн Центральної Європи чи Балтії. Тому і наш шлях у правове демократичне майбутнє має бути дещо іншим. Але це вже тема окремої розмови.
Ірина Магрицька

ЄВРОПА

ЖЕРТВИ ГОЛОКОСТУ ОТРИМАЮТЬ ВІД ФРН ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ

3. Уряд ФРН та Комісія з єврейських матеріальних позовів до Німеччини Claims Conference домовились про виплату близько одного мільярда доларів спеціальних пенсій особам, які пережили Голокост.
Коментар МАЦП: коли росіяни почнуть виплачувати українцям гроші за організований ними злочин проти людства Голодомор?

4. Колабораціонізм з російськими окупантами засуджено

.У Литві гебіста засудили до тюремного терміну за висилку громадян країни в Сибір


15.01.13 | glavnoe.ua


Як пише Delfi, Клайпедський окружний суд в 2011 році засудив його до штрафу в розмірі 3, 9 тис. літів. Прокуратура оскаржила цей вирок і попросила засудити Кояліса до п'яти років позбавлення волі. Суд частково задовольнив скаргу.

Кояліс визнаний винним і засуджений за те, що будучи співробітником МГБ Литовської РСР здійснював рішення окупаційної влади про висилку сімей литовських партизан, їх помічників і великих фермерів з Литви в північні і східні райони СРСР.


Згідно з даними справи, 5 серпня 1952 Кояліс прибув разом з виконавцями рішення про висилку в будинок одного жителя в Таурагскій районі, допитав чоловіка 1905 народження і підписав протокол допиту.


Після Кояліс доставив жителів на залізничну станцію Відукле. Наступного тижня родина була насильно вивезена по залізниці з Литви в Красноярський край, де примусово жила до 1957 року.


Про можливий злочин у липні 2007 року повідомив прокурорам Відділ спеціальних досліджень Центру досліджень геноциду і опору жителів Литви.


АСЛ констатував, що кримінальне переслідування надто затягнулося, ніж було порушено право засудженого на максимально швидкий процес.


На думку суддівської колегії, особа засудженого, його вік, стан здоров'я, обсяг злочинного діяння, зволікання з початком кримінального переслідування говорять про те, що цілі покарання в цій справі можуть бути досягнуті шляхом призначення Коялісу більш м'якого покарання у вигляді позбавлення волі, ніж передбачено в Кримінальному кодексі (КК).


Згідно КК, за висилку і переміщення цивільних осіб передбачається позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.  

Джерело: http://khpg.org/index.php?id=1358249713


5. Дерадянізація Естонії: як це було

Як думаєте, які кроки має зробити Україна, щоби дерадянізація стала не міфічним явищем, а світлим теперішнім? І яку роль в цьому процесі відіграють організації громадянського суспільства?
А поки - досвід Естонії.
Після здобуття у 1991 році незалежності Естонська Республіка не розбудовувала державу «з нуля». Вона оголосила себе правонаступником тої незалежної Естонії, що існувала ще до радянської окупації і незалежність якої була проголошена у далекому 1918 році. Оновлена країна заявила про відновлення державності і під цими гаслами розпочала новий етап свого розвитку.
Про розрив Естонії з тоталітарним спадком, подолання негативних наслідків радянського минулого та реформування усіх сфер життя на базі національних і європейських цінностей розповів Ерккі Баховскі, прес-секретар представництва Єврокомісії в Естонії, член Естонського інституту зовнішньої політики, 28 березня 2013 року в Києві.
Фото: http://www.delfi.ee/
Дилеми «Схід-Захід» в естонському суспільстві взагалі ніколи не виникало. Приєднання Естонії до Європи сприймалося радше як процес повернення до європейської цивілізації, частиною якої естонці завжди себе вважали. Цьому сприяли історичні передумови, адже на території Естонії споконвіку жила не тільки естонська громада, але й велика німецька діаспора, яка у часи Російської імперії була рушійною силою суспільства. Окрім того, з отриманням незалежності Естонія зіткнулася з проблемою державної безпеки, гарантом якої став для неї Євросоюз. Отже, висловлене бажання про вступ до ЄС був для Естонії природним і однозначним.
У свою чергу євроспільнота висунула до Естонії вимоги, пов’язані з її вступом – йшлося про проведення реформ. Цей процес проходив легше і швидше, порівняно з іншими прибалтійськими країнами, оскільки Естонія не була надто обтяжена радянським спадком, зокрема у сферах, що стосувалися армії, поліції та урядових органів.
У першу чергу новий Уряд провів монетарну реформу та ввів крони - національну валюту, яка допомогла подолати інфляцію (до того часу продукти можливо було купити лише за іноземну валюту). Було прийнято власну Конституцію, відповідно до якої не тільки громадяни, але й іноземці могли звернутись до суду за захистом своїх прав, у тому числі - подавати скарги на державні органи.
Радикальні заходи першого прем’єр-міністра Естонської Республіки Марта Лаара (1992-1994 рр.) прискорили процес дерадянізації Естонії: він звільнив велику кількість держслужбовців, змінив систему інституту майна, провів приватизацію колгоспів та радгоспів під гаслом «Держава – це поганий власник». Незважаючи на жорстку критику, прем’єр-міністр Лаар економічно не підтримував фермерів, що з часом добре позначилося на їх діяльності: фермери були змушені оптимізувати свої господарства і у майбутньому стали гідними конкурентами на європейському ринку.
На думку Ерккі Баховскі, наміри Естонії щодо вступу в Євросоюз часто укріплювала своїми діями і сама Росія. Так, російський уряд, критикуючи Естонію за негативне ставлення до російськомовних мешканців, ввів проти неї економічні санкції – подвійний експортний тариф. Оскільки естонським фермерам ці нововведення не були вигідними, розпочався пошук нових ринків збуту продукції. І ці ринки знайшлися у Європі.
Тим не менш, питання російськомовних мешканців, які не є громадянами Естонії, залишається проблемним для естонського суспільства. Естонія як правонаступник проголошеної ще у 1918 році держави не має права надавати громадянство особам, які не є естонцями ані за кров’ю, ані за місцем народження. Під дію цього закону підпадають і російськомовні мешканці Естонії. Більшість з них проживають тут завдяки радянській політиці переселення народів, за якою вони були переселені на територію Естонської Республіки, та не набули естонського громадянства.
Кінцевим пунктом на шляху дерадянізації Естонії став її вступ у 2004році до НАТО. У тому ж році Естонія стала сімнадцятим членом Євросоюзу. А вже за п’ять років очолить ЄС.
Естонський досвід дерадянізації є дуже корисним для тих пострадянських держав, які прагнуть позбутися тоталітарної спадщини, навіть якщо їм доведеться прокладати свій шлях – пристосовуючись до національних та міжнародних реалій.
 Автор: Оксана ЗайцеваРедагування: Анжеліка Клайзнер


6. 









7. ВИСНОВОК АНАЛІТИЧНОГО ЦЕНТРУ: другою державною мовою в Україні прийнято одне з нарічч української мови.

Зверніть увагу на гриф у верхньому правому кутку "СТРОГО СЕКРЕТНО. Создание копий воспрещается". Нижче: "Издание уничтожить екземпляр в архив".  



Ось назва наступного видання, назва якого має цілком інший смисл - саме так фальсифікувалася історія:


Всім зрозуміло, що Русь - це Київ? Даль вказав, що російська мова є наріччям української (руської) мови.

  

"... як загони варягів не змогли змінити мови
місцевого населення Подніпровя, так і загін Гюргі з київських словян був недостатнім, щоб словянизувати все місцеве угрофінське населення. Хто ж його словянизував? 

«Повість» вказує: «Вятичи из лехов»: мабуть якась частина ляхів не зжилася з тими, що осіли в західних полян, і пішла на північний схід, і виявилася достатньою, щоб словянизувати підкорених: 
1). І досі в російській мові є слова, спільні з польською й відсутні в українській. А вже пізніше мова москалів зазнала значних впливів
церковно-словянської й мови перших вчителів грамоти – вихідців з України. Вони навчали, як звикли: «Ять пишеться там, де в українському слові «і». Це правило зберігалося сторіччями. 
В. Белінський 
2) обурювався: «Почему я, чтобы грамотно писать по-русски, должен изучить еще
какой-то славянскій язык, и почему не сербский, не болгарский, а именно малороссийское наречие.
3) ?»….   
Примітка 1) малоймовірно....
Примітка 2) москаль-шовініст...
Примітка 3) Основна праця Даля (точна назва: «Словарь великорусского наречия русского языка») (томи 1—4, 1863–1866). Тож чиє наречие навіть не обговорюється. 

8. Історія без міфів: з ким воювали російські есесівці в Україні?

«Перша есесівська частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...", - Вадим Махно.

 

Задля політичної доцільності історіючасто перетворювали з науки на пропаганду. Друга світова війна з трагедії мільйонів людей ще до її закінчення стала міфом. Усі ці російсько-радянські фільми про героїчних оборонців Сталінграда, Ленінграда чи Москви і штандартерфюрера Ісаєва-Штірліца, які безперервно транслюються на російських і українських каналах з нагоди річниці форсування Дніпра, початку війни, звільнення Жмеринки тощо, - яскраве тому підтвердження. Радянський міф ВВВ, який плекався десятиліттями, мав на меті об'єднати необ'єднуване, створити радянський народ. Сучасний російський міф тої війни використовується як засіб пропаганди і всередині РФ, і за її межами.


Російський міф стверджує: героїчний радянський, він же російський, народ звільнив Європу і світ від фашизму. Тоді як деякі народи колишнього СРСР - у першу чергу, прибалти, кримські татари, а також Західна Україна - у той час воювали на боці німецького рейху. І, мовляв, зараз у цих країнах історію намагаються переписати: возвеличити зрадників та принизити подвиг радянських солдатів.

Як і в кожному міфі, тут є частина правди. Але лише частина - насправді, більшість так званих зрадників батьківщини - етнічні росіяни.

Містечко Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Тут на початку 1944 року відбулася одна з найкровопролитніших битв Другої світової війни. Зараз про це нагадує лише музейна експозиція. Донедавна у музеї жодного слова не було про те, з ким саме воювала радянська армія. Нинішній директор Корсунь-Шевченківського заповідника Парасковія Степенькіна вирішила виправити помилку. Працюючи в архівах, вона з'ясувала, що на боці німців під Корсунем воювали також інші народи. Фламандська дивізія «Валонія» і ще кілька дивних, таємничих формувань: „За радянськими даними, які зберігаються в центральному архіві міністерства оборони РФ в місті Подольську, то там єсть в окремих документах, що в оточення потрапили 5-й полк кубанських козаків і 55-й полк зрадників, тобто такі дві одиниці, які були сформовані з числа радянських людей".

Дізнатися більше Парасковії Степенькіній не вдалося. Уся інформація про ці формування - у закритих архівах міністерства оборони Росії. Що ж це за такі таємні військові підрозділи з числа народів колишнього СРСР у складі німецького вермахту?

З 1942 року Німеччина через брак людського ресурсу почала залучати під знамена своєї армії добровольців з окупованих територій. Були створені естонські, литовські, латвійські, кримськотатарські підрозділи. На Західній Україні у 1943 році почалося створення 14 гренадерської дивізії «Галичина». Після репресій 39-41 років, вчинених НКВС на Західній Україні, німецьку армію в окремих селах зустрічали як визволителів. «Позбирали люди, думали, прийшли визволителі, позбирали яйця, кури, бо вже знали, що таке радянська влада, скільки поарештували... Мій тато, січовий стрілець, був за дивізію. Він військовий. Сказав - ну що ти в лісі будеш робити з тим обрізом? Німець така махіна і не розбила радянську владу. А ти хочеш обрізами воювати. Іди до дивізії, там вишколишся і тоді при нагоді перейдеш в УПА..» - згадує ветеран дивізії франківчанин Михайло Мулик.

У 44 році дивізію «Галичина», так звану Вафен СС, або ж СС зброя, німецьке командування кидає під Броди.

Під Бродами дивізія «Галичина» була вщент розбита радянськими військами. Згодом її намагалися відновити уже під виглядом Української національної армії. Нюрнберзький процес, до речі, не знайшов у діях «Галичини» військових злочинів чи злочинів проти мирного населення.

Однак дивізія «Галичина» була далеко не першим військовим формуванням німецької армії з числа громадян Радянського Союзу. У Севастополі, який ще полюбляють називати містом «руской слави», я зустрівся із відставним моряком, військовим істориком Вадимом Махном. Він стверджує, що ще влітку 42 року, одразу після здачі міста німцям, у Севастополі була створена російська допоміжна поліція СС. Кожен 8-ий мешканець «города руской слави» співпрацював з німцями - чи то в поліції, чи у військових формуваннях: „Перша СС-ка частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...".

Вадим Махно - автор книги-довідника «Повний перелік об'єднань та з'єднань третього рейху з громадян СРСР і емігрантів». Називаючи десятки російських дивізій і корпусів, сотні батальйонів і полків, Вадим Махно послуговувався винятково даними російських істориків. Одного з них - Сергія Дроб'язка - я відшукав у Москві. Дроб'язко підтверджує: переважна більшість із тих, хто воював на боці німців, - росіяни: „У складі східних легіонів вермахту служили представники всіх національностей Радянського Союзу... Можна сказати, що близько 50% становили росіяни, 20% українці, 7% білоруси, ну і решту - це кавказці, середньоазійці...»

Відносно відкритою є інформація лише про частину російських формувань, які діяли на боці Німеччини. Більшість людей при розмові на цю тему згадують прізвище радянського генерала Власова. Про створені ним дивізії дозволялося говорити навіть у Радянському Союзі. І на це були причини. Генерал Власов був захоплений у полон у 1942 році. Після зустрічі з німецьким командуванням і особисто з Гімлером Власов дає згоду на формування з числа радянських військовополонених, з мешканців окупованих територій та емігрантів так званої Російської визвольної армії, також відомої під іменем РОА. Дроб'язко каже: роль РОА в роки війни перебільшувалася: „З початку 43 року починає розгортатися повним ходом пропагандистська кампанія під знаменом російської визвольної армії. У Радянському Союзі серйозно починають вірити в цей фантом. У партизанських звітах вже можна зустріти повідомлення, що в такий-то район перекинуто 3 дивізії РОА, чисельність її визначають в мільйон. Хоч насправді ніякої РОА тоді не було. Були тільки частини німецької армії, які називалися східними легіонами...»

Реально ж дивізії РОА були сформовані аж у 1944 році. Тут була і авіація, і танки. У 45 році, розуміючи невідворотність поразки Третього рейху, дивізія Власова просто втікає з фронту.

Частині вояків РОА вдається здатися американцям, частина потрапляє в полон до радянської армії. Власова і ще кількох його офіцерів на закритому процесі в Москві у 45 році засуджують до страти через повішання. Дивізії СС Власова наприкінці війни перестали виконувати накази німецького командування, і тому згадки про них в радянський час і в сучасній Росії хоч і не бажані, проте дозволені. Інша справа - Російська визвольна національна армія, так звана РОНА, заснована росіянином з польським та німецьким корінням Броніславом Камінським. Сергій ДРОБ'ЯЗКО: „РОНА спочатку виникла як невеликий загін міліції чи самооборони в селищі Локоть... Камінському вдалося розширити своє формування і поширити контроль на декілька районів. Місцеве німецьке командування, підтримавши цю ініціативу, передало в управління Камінському 8 районів Брянської та Орловської областей, дозволило створити фактично власні озброєні сили, які до літа 43 року виросли до 12 тисяч, мали артилерію, навіть танки."

У 1943 році стається унікальна в історії Другої світової війни подія: німці дозволяють Камінському створити на території сучасної Брянської області державне формування - Брянськ-Локотську республіку. З відступом німецької армії відходять на Захід і дивізії СС РОНИ. У 44 році їх кидають на придушення Варшавського повстання. Там, за словами Дроб'язка, каміньці особливо „відзначилися": „Там «камінці» відзначались мародерством, звірствами стосовно громадянського населення, в тім числі й німецьких підданих. Це переповнило чашу терпіння німецького командування. Камінський був викликаний з Варшави у Лодзь. Постав перед судом, трибуналом СС і був розстріляний...„

Вояки РОНИ чинили злочини проти мирного населення. Десятки тисяч убитих мирних жителів - це доведений факт. На Нюрнберзькому процесі німецькі генерали навіть наводили розстріл Камінського у своє виправдання.

Третім великим формуванням СС з етнічних росіян був 15 кавалерійський козачий корпус. Саме козачі формування найбільше «відзначились» на території України.

Як кажуть історики, внаслідок певних маніпуляцій в середині Рейху російські козаки були оголошені майже німецьким народом, нащадками готів, які не мали нічого спільного з слов'янами, і їх можна було набирати в легіони... У 42 році в російському місті Новочеркаськ за згодою німецької влади відновлюється напівдержавне утворення Козачий стан. Паралельно на окупованих територіях Росії та України з усіх, хто називає себе козаками, формуються військові частини. В Україні російські козачі частини формуються в Криму, Херсоні, Кіровограді, на Черкащині; кожен, хто називає себе козаком, звільняється з переповнених таборів для радянських полонених і одягає німецько-козацьку форму. Більше інформації про це - у галузевому архіві Служби безпеки України. Між стелажів зі справами потрібна №65668. Олександр Пагіря, головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ, розповідає: „Ось, зокрема, ця справа - на учасників 570-го козачого батальйону, який розташовувався на території Волині. Один з його членів, Борсуков, росіянин, він був в складі 2-го донського козачого полку, сформований у травні 43 року для боротьби проти радянських партизанів та українських повстанців на території Волині. Ось він описує одну з акцій проти повстанців, він говорить, що 12 чоловік з групи виїхало в село Майків Рівненської області для реквізиції худоби. Однак на них тут напала озброєна група місцевих жителів, очевидно, це свідчить про повстанців або групу самооборони, яка існувала в селі, з якими ця група вступила в бій.

За рік бойових дій цей полк скоротився з 10 до 4 рот і був виведений. Він був повністю розбитий і розкладений..."

Інші козачі частини мали завдання конвоювати українську молодь для примусових робіт у Німеччині. Живих свідків цих подій мало. Проте у містечку Городище на Черкащині мені вдалося знайти місцевого краєзнавця Володимира Чоса, якому колишній остарбайтер Микола Василенко, нині покійний, розповідав про свої невольницькі будні. Зокрема, за словами Миколи Василенка, облави на українців для примусової відправки в Німеччину організовували саме російські козаки. Перед новим 44 роком донські козаки повели майбутніх остарбайтерів пішки з Городища на Умань. Чос дослівно записав таке: „Дорогою ночували в сараях, їли сніг... І нас охороняли, супроводжували ті ж самі донські козаки, вони були на конях, при собі мали кулемет. Хто відставав, того пристрілювали. Убитих клали на сани і везли з собою, бо їх треба було здати для звітност".

У 44 році триває відступ німецької армії територією України. За кільканадцять кілометрів від лінії фронту відступ прикривають козачі частини польової поліції.

Автор книги про російські дивізії СС і вермахту Махно стверджує: палили українські села не німці, а росіяни в німецькій формі: „У групі армії «Південь і Південна Україна» була бригада і дивізія польової поліції, і вони відповідали за те, щоб солдати не тікали з фронту, і за те, щоб при відступі земля була знищена. В Україні знищено 1377 сіл. З них 1000 сіл на совісті східних частин. Палили не німці, палили свої ж. Ось мою Черкаську область теж спалила російська козача дивізія". Дві російські козачі бригади польової поліції при відступі німецьких військ знищили, за даними Вадима Махна, приблизно 1000 українських сіл разом із мирним населенням. Зупинився терор лише на Волині, «а потім ці хлопці дійшли - 9 тисяч чоловік в дивізії, 5 тисяч в бригаді - вони дійшли до бандерівських сіл. Є така звичка російська, козацька, фашистська - спалювати українські села, а цьому хлопці в схронах не зраділи. Від дивізії фон Шуленбурга залишився один полк, три полки розформовані через втрати. Від бригади Духопельнікова із 5000 чоловік до Львова добігло 500. Хлопці спіткнулись на бандерівські села. Їх почали тупо різати. І вирізали».

Нещодавно на екранах кінотеатрів з'явився російський фільм «Адмірал», який героїзує російського імперського флотоводця Колчака. Мало хто, однак, знає, що син Колчака під час Другої світової війни був майором вермахту. Вадим Махно: „Колчак-майор вермахту, Колчак молодший, командував 813 вірменським батальйоном. Він звірів на півдні України, в Херсонській, Полтавській, Донецькій областях. Карателі. 813 вірменський батальйон вермахту. Командир Колчак-молодший. Ну карателі, що тут казати."

У 45 році рештки козачих формувань здалися англійським військам у Австрії. Згодом більшість із них була видана Радянському Союзу. У 47 році козачі генерали Краснов, Шкуро і фон Панвіц були засуджені до страти і повішені. Зараз ставлення до кількамільйонної армії радянських і російських колаборантів різне. Від засудження до цілковитого схвалення. Офіційна російська влада існування десятків російських дивізій у складі СС, вермахту та навіть розвідки Абверу просто замовчує. Водночас у Москві на території Храму Всіх Святих встановлено пам'ятник - борцям «солдатам і офіцерам 15 кавалерійського козачого корпусу, за вєру і отєчєство!». Ініціатором будівництва цього знаку, кажуть, був нині покійний Патріарх Російської Православної Церкви Алєксій Второй. Є ще один такий пам'ятник - у Ростовській області. Про все це російська пропаганда у міфі Другої світової війни не згадує. Як чомусь не згадують і українські ЗМІ, які продовжують тиражувати „героїзацію" сталінської перемоги над гітлеризмом. Утім, можливо, український міф (чи його відсутність) Другої світової сформує нове покоління українців. Яким прізвище Сталіна чи Гітлера взагалі нічого не каже.















9. Джерело: Джерело: Джерело: 
Верховна Рада, прийнявши скандальний законопроект Колесніченка-Ківалова, фактично взяла курс на знищення української мови  
У вівторок, 3 липня, Верховна Рада України остаточно прийняла проект закону №9073 «Про засади державної мовної політики». Авторами документа є народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов.
Законом встановлюється, що регіональними можуть вважатися такі мови, як російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська та кримчацька. Вводитися регіональна мова може у випадках, якщо кількість її носіїв, які проживають на певній території, становить 10% і більше від загальної кількості її жителів. Утім, законом передбачається, що в деяких випадках регіональна мова може бути введена навіть якщо кількість носіїв не дотягує до необхідних 10% - рішенням місцевої влади.
«Коментарі» склали список п´яти основних змін, які можуть відбутися в результаті втілення цього закону в життя.
По-перше, майже половина регіонів країни отримає ще одну мову, яка використовуватиметься на тих самих (а фактично - більших) правах, що й українська. Кримськотатарська напевно стане регіональною в Криму, угорська - на Закарпатті, румунська - в Чернівецькій області. Абсолютним же рекордсменом стане мова російська: навіть за попередніми даними авторів документа вона може стати регіональною відразу в 13 регіонах країни.
По-друге, обходитися без елементарних знань державної мови зможе не тільки старше покоління, а й підростаюче. По суті, знати українську молодим українцям більше ні до чого, навіть мову навчання - від дитсадка до ВНЗ - можна вибирати. Щоправда, громадянин буде зобов´язаний вивчити державну мову в «обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство», проте яким повинен бути цей обсяг, у законі завбачливо не уточнюється. Як і те, хто контролюватиме виконання цієї норми.
По-третє, державна мова фактично залишить українські кінотеатри та ЗМІ. Телекомпанії самостійно визначатимуть мову свого мовлення,  мову преси диктуватимуть виключно засновники видань, припинить бути обов´язковим і український дубляж фільмів.
По-четверте, буде «перекладений» на регіональні мови і документообіг. Причому ця норма стосується не тільки місцевої, але й загальнодержавної документації. Наприклад, інформація в паспорті та інших документах, що посвідчують особу, подаватиметься двома мовами: українською та регіональною (останньою - за бажанням громадянина).
Таким чином, державна мова практично витісняється на задвірки суспільно-політичного життя країни. Реальна сфера її використання звужується до мінімуму: ненависна деяким депутатам «мова» залишається лише офіційною мовою вищих органів влади, та й то переважно в сфері документообігу, а не використання в роботі або спілкуванні. Крім того, формально україномовними залишаються Збройні Сили, досудове слідство і судочинство. Втім, якщо судовий процес іде на території з регіональною мовою, то на прохання однієї зі сторін суд може перейти на регіональну - і це є ще одним, п’ятим нововведенням цього закону.
Що ж до народних обранців, то вони й раніше не особливо напружувалися з приводу використання державної мови в залі Верховної Ради, а тепер можуть виступати  «регіональною» за законом. Перекладати ж їхні виступи, в разі необхідності, доведеться апарату ВР. Хоча сумнівно, що незабаром під склепіннями українського парламенту зазвучить не тільки російська, але й польська, угорська, ромська, гагаузька або кримськотатарська мова.
Джерело: http://chernivtsi.comments.ua/article/2012/07/03/185704.html


10. Адміністративний суд у Карлсруе зобов’язав 61-річну туркеню, яка вже 30 років живе в Німеччині і не говорить мовою цієї країни, пройти курси німецької.

Суд оприлюднив своє рішення в понеділок, 26 листопада. Рішення суду підтвердило вимогу відомства у справах іммігрантів, яке намагалося змусити жінку закінчити інтеграційні курси. Чоловік туркені є власником невеликого магазину. Сім’я виростила в Німеччині шістьох дітей, які отримали німецьке громадянство. 

На суді жінка підкреслювала, що всі її діти добре освічені і платять податки в німецьку казну. Своє незнання німецької вона пояснювала тим, що взагалі безграмотна. 

Однак адміністративний суд не порахував її аргументи досить переконливими і вирішив, що держава і суспільство зацікавлені в інтеграції іноземців, що приїжджають жити в країну. Для цього іммігранти повинні "вміти порозумітися німецькою мовою хоча б на найпростішому рівні". 

Жінка залишилася незадоволена вердиктом суду і подала апеляцію у вищий адміністративний суд Баден-Вюртемберга в Мангеймі.

11. Че Гевара пропонував зробити українську мову другою державною мовою Куби
Відомий усім нам Ернесто Че Гевара насправді був у постійній переписці зі Степаном Бандерою, лідером українських націоналістів, української повстанської армії. Фідель Кастро разом в Че Геварою, зі своїми друзями в грудні 56-го року висадився на Кубі. Він ішов з Мексики на шхуні на Кубу. На цю шхуну був запрошений Бандера. Фідель Кастро сказав, що без допомоги українських повстанців вони б далі Сьєрра-Маестра не пішли...
Коли кубинські революціонери увійшли в Гавану, Че Гевара пропонував зробити українську мову другою державною мовою Куби. Він запросив Бандеру на Кубу. І саме тому в 59-му році наш агент убив Бандеру в Мюнхені, тому що Хрущов розумів, що Куба може повернути не в ту сторону. 

В ефірі радіо КП у програмі "Історія за межами підручників" відбулося обговорення з російським істориком, доктором філософських наук Ігорем Чубайсом білих плям у історії Росії та України.
Ігор ЧУБАЙС:
- Взагалі-то історія багатогранна, її можна в різних аспектах розглядати, вивчати, досліджувати і т.д. Взагалі, що таке історія? По-перше, історія - це самі події, які відбуваються. Ми ж не стоїмо на місці. Я позавчора прилетів із Брюсселя, був на сесії Європарламенту, доповідь робив там. Я вже трошки інший. І після цієї передачі я теж буду інший. І кожен з нас кожну хвилину змінюється, стає трошки іншим. Відбуваються події. Це один аспект історії.

Другий аспект історії. Хтось пише книжки. Це теж історія. Але я сьогодні хотів би поговорити про історію у третьому аспекті. Найголовніше, на мій погляд, в історії не просто написати книжку, не просто прожити якісь події, а зробити висновки. І коли ми говоримо про селянську реформу 1861 року, то в першому циклі передач ми говорили про те, наскільки невірна картина селянської реформи. Радянські підручники і радянські книги зображували цю подію абсолютно тенденційно, спотворено.

Відомий всім нам Ернесто Че Гевара насправді був у постійній переписці зі Степаном Бандерою, лідером українських націоналістів, української повстанської армії. Че Гевара вивчав досвід партизанського руху. І він прекрасно знав, що навіть Армія крайова, найпотужніше польське формування, яке захищало Польщу, після війни протрималася 2 роки. Чекісти знищили Армію Крайову, вона зникла. У Прибалтиці «лісові брати» протрималися 2 роки, і більше їх практично не було. А українська повстанська армія діяла впродовж 10 років. І загони НКВС, чекістів не могли нічого зробити. І Степан Бандера дуже був шанований Че Геварою, вони стали  листуватися. Фідель Кастро разом в Че Геварою, зі своїми друзями в грудні 56-го року висадився на Кубі. Він ішов з Мексики на шхуні на Кубу. На цю шхуну був запрошений Бандера, але він не встиг, тому що було складно переїхати всі кордони. І Бандера був постійно в листуванні. І Гевара говорить, що він ніколи б не взяв гарнізон Санта-Клара (це один з великих кубинських міст). Він маленькою групою атакував і взяв місто Санта-Клара без підказок Степана Бандери. І Степан Бандера разом зі своїми командирами в Німеччині збиралися, опрацьовували цю операцію і передавали Че, як діяти. І Фідель Кастро сказав, що без допомоги українських повстанців вони б далі Сьєрра-Маестра не пішли.
- Величезна кількість документів про Бандеру, про Шухевича і ...
- Хочу сказати ще одну деталь, яка здається мені цікавою. Коли кубинські революціонери увійшли в Гавану, Че Гевара пропонував зробити українську мову другою державною мовою Куби. Він запросив Бандеру на Кубу. І саме тому в 59-му році наш агент убив Бандеру в Мюнхені, тому що Хрущов розумів, що Куба може повернути не в ту сторону.
Це що стосується нашої історії, партизанського руху і протиріч, які досі не проаналізовані і висновки не зроблені.



12. Церковна толерантність


Це папа Римський Іоанн Павло ІІ міг молити і в мусульманських мечетях, і в єврейських синагогах, закликаючи до терпимості і єднання, а Московський патріархат звик сіяти у суспільстві лише ворожнечу і агресію.
Церква, з якою дружать регіонали, антиукраїнська, постійно працює на розкол українців, засуджує людей не за їхні вчинки, а за відсутність формальної легітимності. Чи може така церква називатися християнською?
Який стосунок Московський патріархат має до хрещення Русі у 988 р.? "Вас здєсь нє стаяло!" – як заявила одна канонічна старушка Анні Ахматовій у черзі.
УПЦ від Хрещення Русі була Митрополією Константинопольського Патріархату. У 1448 р. від Київської Митрополії відокремилася Московська єпархія, яка була самоназвана Московською Патріархією. Лише через 141 рік (у 1589 р.) вона отримала визнання Константинопольського Патріархату.
У 1684 р. Москва вирішила підпорядкувати собі Українську Митрополію, але отримала відмову від Константинопольського патріарха. Врешті під шаленим тиском Москви у 1685 р. митрополит Київський Гедеон Четвертинський присягнув на вірність московському патріархові.
У 1686 р. московити підкупили Константинопольського Патріарха Діонісія і той погодився на підпорядкування Московській Патріархії Української Церкви. Але наступного року його саме за це було засуджено на патріаршому соборі та позбавлено сану, а підпорядкування визнано актом хабарництва і скасовано.
І що з цього випливає? А те, що підпорядкування Української Церкви Московській є неканонічним.
Московський патріархат вчинив кілька неканонічних актів, які порушили апостольні правила. Одне з них: "Хай ніхто з боголюбивих єпископів не поширює влади на іншу єпархію, що давніше та спочатку не була під рукою його чи його попередників.
Але як хто поширив та силою яку єпархію приєднав собі, то нехай віддасть її, щоб не порушувалися правила Отців, щоб не закрадалася під видом священнодійства пиха влади світської.
Отже, Святому й Всесвітньому Соборові вгодно, щоб кожна єпархія зберігала в чистоті й без перешкоди ті права, які належать їй від початку, на основі звичаю, що здавна закорінився".
А що вже казати про ту єресь, яку поширює Московська церква. Ще Іван Огієнко звернув колись увагу на те, що російські фарисеї свідомо фальшують тексти Святого Письма. Так " в книзі Естер 1:22 оригінал і переклади цілого світу (серед них і острозька Біблія 1581 р.) дають:
"Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму й говорив мовою свого народу". Це дуже важливе для поневолених народів Росії місце російський св. Синод дає так: "Да будет страх им в жилищах их".
Авжеж – чті батюшку-царя, тремти і молися. Бо ти раб.
А 13 листопада 1924 р. Царгородський патріарх Григорій Сьомий разом з 12 східними митрополитами підписав грамоту Вселенської Патріархії, у якій визнав незаконність (неканонічність) передачі Київської метрополії Москві:
"В історії написано, що перше відділення від нашого престолу Київської Митрополії та православних митрополій Литви і Польщі, що залежали від неї, й приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулося цілком не за приписами канонічних правил, а також не було додержано всього того, що було встановлене про повну церковну автономію Київського Митрополита, що носив титул екзарха Вселенського Престолу".
Юрій Виннчиук
джерело http://ia-prometei.org.ua/?p=56087


13. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ, КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

ВИСНОВОК АНАЛІТИЧНОГО ЦЕНТРУ: нинішнє керівництво України масово порушує права людини.

Защита правозащитников



14. Націонал-більшовизм в АКЦ КПДЮ - Авіаційно-космічному центрі Київського палацу дітей та юнацтва





Директору АКЦ 
Заява.
Прошу зобов’язати гуртківців при перебуванні в приміщеннях АКЦ не носити одяг з їхньою партійною символікою, а також не зображати цю символіку в своїх малюнках, моделях літаків тощо. Це такі партійні символи як: свастика, символ SS, серп і молот, червона зірка, одно-багатоголові орли, а також іншу символіку сепаратистських сходок Криму, Буковини тощо. Це порушує законодавчу заборону на діяльність партій та рухів в держустановах, законодавство ЄС. Дивіться фото 6, 7, 8.
Як правозахисник, я знайомий з цим: http://zemlj.blogspot.com/
Так, наприклад, комуністичний тоталітаризм засуджений в Резолюціях ПАРЄ ''Про злочини комунізму та потребу їх засудження'' 2006 року, ''Возз’єднання розділеної Європи'' 2009 року, Резолюції Європарламенту ''Про європейську свідомість і тоталітаризм'' 2009 року, Празькій декларації ''Про європейську свідомість та комунізм'' 2008 року. 2 квітня 2009 більшістю голосів Європарламентом затвердив Європейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму.
Це гурток військово-патріотичного виховання українців.
Українців!
Не росіян. Не покійних совків, а українців.
Гурток є державним і фінансується державою. Чому він не виконує свого головного призначення — військово-патріотичного виховання українців?
Прошу усунути такі символи з приміщень АКЦ.
З повагою.
25.05.2013 року     Викладач льотно-штурманського гуртка Леонід Підчибій 


Пане Леоніде, стосовно рішень Европарламенту, членом якого є Україна, Ви абсолютно праві.
Питання в тому, що до них ніхто не прислуховується. І внутрішнього нормативно-правового 
документу про злочини комунізму і потребу його засудження, до цих пір нема. Все це дуже "високі матерії". Питання виглядає простіше. Чи виховується дитина патріотом свого народу, чи "ностальгуючим совком"? Чисто заборонами (особливо з дітьми) багато не досягнеш.
Пропоную з наступного учбового року більше уваги приділити просвітницьким бесідам. Спокійно
і переконливо, на конкретних прикладах пояснювати дітям те, що мабуть в школі і в сім"ї не 
пояснюють. А вже після цього чітко розмежувати, що вони роблять в АКЦ, а що поза його стінами.
З надією на порозуміння,
Григорій  


Директору АКЦ
У відповідь на ваше прохання показати Вам документ, де б пояснювалося, що ви 
особисто маєте викладати в АКЦмає лише українською мовою повідомляю про:
ПОЛОЖЕННЯ 
про позашкільний навчальний заклад 
3. Мова  навчання  і  виховання  у  позашкільному навчальному 
закладі визначається Конституцією України  і  відповідним  законом України.
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/433-2001-%D0%BF
Отже, ваша відмова спілкуватися зі мною з робочих питань нашою мовою є протиправною. Ваша відмова виховувати дітей в АКЦ не нашою мовою є протиправною. І попередні мої листи це яскраво підтверджують. Вас не заслужено нагородили званням "Найкращий викладач військово-патріотичного виховання", оскільки ви виховуєте не українських патріотів, а антиукраїнських.
-сподіваюся, ви добровільно повернете цю нагороду.
-ви не цільовим призначенням розбазарюєте державні гроші.
Вам, як натуралізованому в Україні емігранту (чи нащадку емігранта), очевидно важко зрозуміти наше законодавство, звичаї - звертайтеся, допоможемо всім педагогічним колективом АКЦ!
Це гурток військово-патріотичного виховання українців.
Українців!
Не росіян. Не покійних совків, а українців.
Гурток є державним і фінансується державою. 
Чому він не виконує свого головного призначення — військово-патріотичного виховання українців?
01.06.2013 року     Викладач льотно-штурманського гуртка Леонід Підчибій 
PS: у приєднаному файлі - ЦЕ ви називаєте вихованим вами українським патріотом?

 
Шановний Леоніде Васильовичу!
Дякую Вам за посилання на загальновідомий документ.
По-перше, нажаль Ви жодного разу не відвідали  моїх занять у гуртку, щоб робити подібні висновки і заяви щодо мови викладання і виховання патріотизму.
По-друге, сподіваюсь, Ви уважно читали Конституцію України, де написано наступне, цитую:
«В Україні ГАРАНТУЄТЬСЯ ВІЛЬНИЙ РОЗВИТОК, ВИКОРИСТАННЯ І ЗАХИСТ РОСІЙСЬКОЇ, інших мов національних меншин України.»,
Посилання: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
Крім того рішенням Конституційного суду,  «щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови)» було визначено:
« У державних  і  комунальних  навчальних  закладах   поряд   з 
державною   мовою  відповідно  до  положень  Конституції  України, 
зокрема  частини  п'ятої  статті  53,  та   законів   України,   в 
навчальному  процесі МОЖУТЬ  ЗАСТОСОВУВАТИСЯ  ТА  ВИВЧАТИСЯ  МОВИ 
НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН.»
Посилання: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-99/paran54#n54
Розумію Ваші націоналістичні погляди, але вважаю за потрібне нагадати, що:
«Крайний национализм нередко ассоциируется с экстремизмом и ведёт к острым внутренним или межгосударственным конфликтам. В большинстве стран крайний национализм официально признаётся социально опасным явлением. Стремление выделить для нации, проживающей внутри страны, своё государство приводит к сепаратизму.
Радикальный государственный национализм является ключевой составляющей фашизма и нацизма. Многие этнические националисты разделяют идеи национального превосходства и национальной исключительности (см. шовинизм), а также культурной и религиозной нетерпимости (см.ксенофобия).
Ряд международных документов, в том числе Всеобщая декларация прав человека и Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации, осуждают этническую дискриминацию и ставят её вне закона.»
Посилання:http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%BC 
Вважаю дискусію вичерпаною.
Дякую за співпрацю.
С уважением - 
зав. АКЦ КДДЮ



Мы, весь педагогический коллектив Авиационно-космического центра, вполне понимаем ваши трудности в овладении и общении языком, установленном для преподавания в АКЦ. Напоминаю – это государственный язык Украины, украинский. Поэтому это письмо написано на понятном, надеюсь, для вас языке. Если русский тоже не родной для вас язык, и смысл этого письма окажется за пределами вашего понимания, сообщите, какой ваш родной язык. Возможно, среди нас найдется кто-то, кто сможет на нем переводить вам информацию.
Вам, эмигранту, (в каком-то поколении), очевидно, трудно отказаться от мысли, что кто-то может жить, думать и говорить не так, как с детства привыкли вы, как представители вашей национальности (расы).
Однако, это вполне нормально.
Ведь вы не проходили специальной процедуры натурализации, предусмотренной в таких странах как ФРГ, Британия, Франция. Она, в основном, состоит в изучении и сдачи экзаменов на получение эмигрантом гражданства по языку, истории, законодательству. К сожалению, подобной процедуры в Украине для таких как вы представителей национальных (расовых) меньшинств не предусмотрено. Как только она появится – вы сразу же сможете ее пройти.
Как правозащитник, с сожалением хочу обратить ваше внимание на ваши расистские высказывания и действия, допущенные во время исполнения обязанностей директора АКЦ. Мы понимаем – вы отчаянно отстаиваете собственное право, гарантированное законами нашей страны, которую вы выбрали для ПМЖ, на национальную (расовую) самоидентификацию, но в данном случае ваш расизм, как мне представляется, несколько неуместен.
Мне это напоминает ситуацию, когда мусульманская община Дании Воллсмосе (район города Оденсе на острове Фюн) насильственно выживает коренных датчан, или в Британии, из-за расистских издевательств, повесился 9-летний белый мальчик. Информацию об этом размещено на моем правозащитном блоге:
http://zemlj.blogspot.com/p/blog-page_5.html
Весьма прискорбно, но вы сейчас активно трудитесь на пути к созданию подобной ситуации в АКЦ.
В своем письме вы, согласно вашей расистской логике, вообще отрицаете право детей белых украинцев обучаться в украинском! же, государственном! учреждении на их родном языке. Кроме того, в ваших прямых функциональных обязанностях есть пункт о воспитании именно украинских!, украинских! и никаких других, патриотов.
Вынужден напомнить вам, что ваша деятельность, материалы фотофиксации и письменные заявления противоречит Конституции нашей страны, что предоставила вам гражданство, Европейской языковой хартии, Евроконвенции по защите прав человека.
Мы все прекрасно понимаем, что у вашей национальной (расовой) общины, к которой вы принадлежите, могут быть другие взгляды на язык, пищу, гендерное равенство. Но вы должны придерживаться нашего законодательства, раз уж тут вы, и ваши соплеменники живут среди нас.
И второе что я хотел бы отметить – так это запрет на деятельность любой политической партии, движения, в госучреждениях. Перестаньте покрывать деятельность инструктора Л. (в доказательство вам были предоставлены материалы фотофиксации) или дайте сией деятельности оную оценку. Ибо сотрудники спецслужб отслеживают таких антиукраинских, антианглийско-антибуржуинских «воспитанников», и, скопом, их «воспитателей», полюбоваться на которых можно на материалах фотофиксации, которые, и это забавно. но, на сегодняшний момент, стали уже вполне созрелыми боевиками на черт знает какие деяния, (метание яиц, презервативов с майонезом), особенно перед возможным визитом в АКЦ коронованной персоны.  
Настоятельно рекомендую вам пересмотреть ваши расистские взгляды и деятельность и отказаться от них, поскольку они не совместимы с нашим законодательством и выполнением вами обязанностей директора АКЦ, вредят имиджу АКЦ КПДЮ.
Если же вам не в силах отказаться от ваших расистских взглядов и от укрывательства политической деятельности на территории АКЦ инструктора Л, вы, по обоюдному согласию и к вящему удовлетворению, вольны написать заявление об увольнение.
Мы с пониманием отнесемся к вашим политическим взглядам и такому вашему ответственному решению. И более того, среди инструкторов АКЦ есть достаточно высокопрофессиональных, достойных, лояльных и законопослушных людей, ваших сотрудников на постоянном контракте, что уже давно и скромно претендуют на эту должность, и уж тем более никогда, и ни в коем случае, и ни при каких обстоятельствах, не склонных создавать проблем с дискриминацией нашего языка и расовым фанатизмом уважаемому руководству КПДЮ.
02.06.2013   преподаватель летно-штурманской подготовки 2012-13 уч. год. Леонид Пидчибий


Что это за черный юмор? 


Шановні, прошу заспокоїтись і повернутись до певних проявів ППР у вересні.


Леонід Васильович! Не треба розписуватись за весь педагогічний колектив АКЦ. Я, наприклад, Вам таких повноважень від свого імені не делегував. Вашу позицію і думку в АКЦ підтримує, можливо, тільки Г. З повагою Д.



Панове!
Дякую за коментарі й увагу, висловлену до проблеми.
Нині, за моїми спостереженнями, в багатьох держустановах є 2 проблеми: обговорення того, як убити укрмову, і як нав'язати антиукраїнську партію. Позаяк люди тут усі розумні, тож не уточнюю яку, назвемо її "Яйце".
Така ситуація виникає в кожному товаристві, де раптом з'являються специфічні типажі 2 типів. Це хохли й натуралізовані емігранти азійського походження. Особливо важкий випадок тоді, коли хохли старі й з добряче промитими мацкамі, а молоді азіяти просто дурні. Саме ці 2 типажі починають наводити аргументи на користь убивства й голосування. Типажі дотримуються думки про те, як же класно було в капітулювавшій Совдепії. У товаристві негайно починається колотнеча, люди починають сперечатися про нікому не потрібні антиукраїнські речі.
Це не сприяє роботі.
Ці 2 типажі мислять і говорять прямо як у тому анекдоті: «Хто такий патріот Гондурасу? Справжній гондурасець! А патріот Росії? Росіянин! України? Этааа, этааа, украинскай буржуазнай нацьйоналистсссс, однако!» (можливо хтось помітив які-небудь співпадіння в попередньому листуванні?).
Як на мене, то краще б працювати, а не витрачати час на тлумачення нашого мовного законодавства.
Я бачив, на сьогодні, лише одне товариство, де нема жодних дискусій про мову, політику, режим в Україні. Це підприємницька організація. І дискусій там нема за мовчазною згодою всього багаторасового колективу.
Повірте!
Там хороша робота!
Там хороші прибутки!
Цікавий феномен: я ще не бачив жодної україномовної родини, де дітей би виховували українською мовою, дотримувалися б традицій, і де батьки б мали антиукраїнські погляди.
Жодної!!!
Тому, власне, від гуртка, де проводиться військово-патріотичне виховання маленьких киян і вимагається виховувати українською. Це, думаю, зрозуміло?
У листі я описав своє ставлення до кількох тем:
1 Дискримінація державної мови
2 Протизаконна партійна агітація
3 І, як висновок з перших двох, про продукт гуртка – антиукраїнці замість патріотів. І ці антиукраїнці готові утнути усілякі неподобства при візиті до гуртка VIP-персони.
Я запропонував аналіз ситуації й навів факти.
Багато фактів.
Це стає дедалі цікавішим, але на мій крайній допис, без критики по суті, відреагувало троє: для першого це чорний гумор, другий вважає, що ще не наразі, а третій до цього не причетний.



Леонід, ти дуже різко взяв з місця. Треба спокійно і аргументовано переконувати, що гурток не місце
для ППР, що де-кому не треба уподоблюватись до Азірова з його вимовою і т.п. Але тільки 
переконанням, а не адмістративними методами. На цю тему треба поговорити в вузькому колі
керівників гуртків, але не зараз, краще у вересні. Сьогодні треба готовити класи і дітей до візиту
англійців. До чого і тебе закликаю.
Г. 


 Леонід Васильович! Коли я писав, що не делегував Вам свого голосу (а Вам ніхто з педколективу АКЦ не делегував свого голосу), це не значить, що я до Вашого листа не причетний. Я з Вашими націонал-фашистськими поглядами абсолютно не згоден (це до Вашого коментарю, що без критики відреагувало троє). Такої "бредятини" я від Вас не очікував. Я так зрозумів, що по Вашій класифікації я  і Михайло Михайлович - хохли (іже з нами українці, які розмовляють російською мовою), а Володимир Сергійович натуралізований емігрант азійського походження. А хто тоді Ви?
Д.


Я можу повторити багато разів.
Не стомлюся повторити й на цей раз.
 Повторюю для особливо…
Анекдот.
 «Хто такий патріот Гондурасу? Справжній гондурасець! А патріот Росії? Росіянин! України? Этааа, этааа, украинскай буржуазнай нацьйоналистсссс, націонал-фашист, однако!» (можливо хтось помітив які-небудь співпадіння в попередньому листуванні?, а в ще попередньому?)
Навіщо, Д., в цивілізовану дискусію вриватися з брехню про мої погляди? Наведіть докази, цитати? Всі мої твердження, наприклад, підтверджено фактами.
До речі: цікава форма поведінки спостерігається в натуралізованих азіятів (турецького походження) у ФРН. Ті, при спробі європейців відстоювати свої права, починають репетувати "хвасісті, хвасісті!!!".
У Франції ж, натуралізований африканець вигукував «мерзенний білий, мерзенний французик».
http://zemlj.blogspot.com/p/blog-page_5.html
Мені соромно, проте я не знаю жодного натуралізованого європейця. З натуралізованих африканців можу назвати гурт "Чорнобривці" - це українці африканського походження, (афро-українці), колишні студенти, співають наші пісні.
З натуралізованих американців можу назвати пані Катерину Ющенко, дружину екс-президента України пана Віктора Ющенко. А ще є народний депутат України, пан Романа Зварич. Обидва, свого часу, у вкрай непростий для країни ситуації вакханалії антиукраїнців, відмовилися від американського громадянства й прийняли українське. 
З натуралізованих азіятів (російського походження) можу назвати Кисєльова - телеведучого, політолога. Очевидно, режим планує використати його в своїх комбінаціях. Що до директора АКЦ - то це моя здогадка, заснована на фактах його мови, неадекватного ставлення до української мови тощо. Хто він, він так і не назвався. Я б, на вашому місці, Довгале, не став наполягати - це приватна справа кожного.
Я ж, все життя одночасно страждаю від зоологічної українофобії і від печерного антисіонізму. Наприклад, мені мої «колеги»-азіяти в Закавказзі кажуть: «Ты - морда жидовская!». Я їм пояснюю, що я – українець по паспорту. Вони мені: «Смотрят по морде, а не по паспорту!».
Народився й виріс у Києві.
Я – правозахисник. http://zemlj.blogspot.com/
Займаюся проблемами вивчення й протидії расизму в Україні. Недавно, наприклад, закінчилася судова тяганина по, вже всесвітньовідомій  справі Фемі - чорношкірого студента з Нігерії, що успішно відбився від нападу білих расистів у Луганську і якого, на мою думку, такі ж білі расисти рік тримали у в'язниці, намагаючись зробити винуватим, якого, завдяки зусиллям Уповноваженого з прав людини в Україні пані Лутковській, яку я знаю особисто, українським правозахисникам, і при моїй скромній участі, випустили на волю.
http://edu.helsinki.org.ua/pod/novini-vipusknik-v-programi/valer-ya-lutkovska-p-dtrimala-klopotannya-vmgo-fr-pro-vzyattya-na-po
 Крім того, я збираю матеріали з проблеми промивання мацкофф совкам і їм сучасним правонаступникам - росіянам. І такий матеріал мені щедро постачає АКЦ. Мене цікавить, що треба робити з нормальною людиною, щоб зробити з неї хохла. Ось, на мій погляд, вельми цікаве дослідження:
http://www.ukrcenter.com/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BC/85621/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D1%86%D1%8F%D0%BC-%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%8E-%D0%BD%D0%B0%D1%86%


15.  З 2014 року запроваджені більш жорсткі вимоги для подачі скарги до Європейського суду з прав людини (додано формуляр скарги)
11.01.14 | Георгій Кобзар
  версія для друку »
З набранням чинності з 1 січня 2014 року нової редакції правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, будуть застосовуватися більш жорсткі вимоги для подачі скарги.

Як інформують ЗМІ з посиланням на Секретаря Європейського суду, внесені до Регламенту Суду поправки, спрямовані на підвищення ефективності його роботи та пришвидшення розгляду скарг, впроваджують 2 важливі зміни, які визначатимуть, чи буде заява передана на розгляд Суду, чи відхилена без розгляду:

1-а стосується інформації та документів, які подаються до Європейського суду та дають йому можливість розглядати заяви та здійснювати свою діяльність настільки ефективно, наскільки це можливо. Отже, з 1 січня 2014 року будь-яка заява, що надсилатиметься до Суду, повинна бути підготовлена відповідно до вимог формуляра (з наданням інформації у справі у повному обсязі за усіма пунктами формуляра заяви) та супроводжуватись копіями відповідних підтверджувальних документів. Всі неповні скарги (без усієї інформації, що вимагається за формуляром, і копій документів) не будуть розглядатися та будуть відхилені Судом.

2-а стосується призупинення перебігу строку, протягом якого заява має бути подана до Суду, тобто впродовж 6-и місяців від дати ухвалення остаточного рішення найвищою судовою інстанцією на національному рівні. Протягом зазначеного строку має бути подана заява, що відповідає вимогам, викладеним у Правилі 47 Регламенту Суду: заповнений належним чином формуляр заяви та підтверджувальні документи. Подання неповної заяви не приведе до зупинення перебігу вказаного шестимісячного строку і ця заява підлягатиме відхиленню, на відміну від того, що раніше можна було протягом цих 6-и місяців направити заяву, у якій стисло викласти обставини справи, а вже потім, навіть після завершення шестимісячного строку, надіслати заповнений формуляр і копії документів.

Тобто, якщо у формулярі скарги буде відсутня необхідна інформація або до нього не прикладені необхідні документи, то досьє за скаргою заведено не буде, а самі прислані документи не будуть збережені. Відправник скарги отримає лист-повідомлення про це і зможе подати нову скаргу з копіями всіх необхідних документів. Однак при цьому подача формуляра, в якому відсутня будь-яка необхідна інформація або до якого не додані копії будь-яких необхідних документів, тепер шестимісячний строк на звернення до ЄСПЛ не перерве.

Звертаємо увагу на те, що Європейським судом розроблено нову версію формуляру заяви, який також може бути заповнений в електронній формі).

Формуляр скарги до Європейського суду (pdf-file)

Скаргу, як і раніше, можна подавати будь-якою офіційною мовою держав – членів Ради Європи, в тому числі українською. Її також можна заповнити на комп’ютері, а потім роздрукувати.
Джерело:http://khpg.org/index.php?id=1389397360




Коментарі

  1. Згідно з позицією №14, або більшовизм в АКЦ КПДЮ. Дуже зацікавило, а звідки у вельмишановного Л. В. Підчибія - права, або дозволу на такі фото-додатки? Зафіксовані на фото курсанти, або іншими словами, - діти - знають, і давали дозвіл на використання фотографій з ними? Це перше питання.
    Друге питання, про який комунізм, або більшовизм - назвіть як хочете - може йти мова? На одному з фото - хлопчині років 11. Це клас 5, може 6-й. У такому віці діти щось в політиці, або іншому маренні тямлять? Сумніваюся. Все що вони могли знати про 23-е лютого, Червоноу Армію, фашизм, комунізм та ін. - За розповідями від дідусів / прадідусів, самих брали, або пережили ВВВ. Що всесвітня, що Історія України 20-го століття від 1900-х років починається в 10-му класі звичайних шкіл. Про яке виховання совків, або російських йдеться - не розумію. Тож поясніть у чому сенс цього конфлікту, і чим взагалі ви тут займаетесь? На десерт, товаришеві Підчибію.
    Пане Леоніде, як просто людина, що читае, (вже про освіченість мова не йде), скажу таку річ: на зараз - немає ВЗАГАЛІ ні одніеї "чистої" нації, або раси. Тож трапляються російськомовні українці, як я, наприклад. не варто так жорстко чіплятися до мови викладання. Мені прийдеться вас засмутити, але в сучасних колледжах та ВУЗах України - досить багато лекцій на різні предмети - викладаються також на російській мові. (Навіть прості уроки Укр.мови - теж, за для правильного перекладу слів, та для наведення прикладів.) Дякую за Увагу. На все добре.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую! Що, сподобалося? Факти є факти. А політкоректності треба дотримуватися.

      Видалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

102. Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий

47. Психологический портрет Лилипути. Аналитические материалы политического психолога

46. Психологічний портрет Ліліпуті. Аналітичні матеріали політичного психолога

114. Як правильно говорити про Волинську трагедію? Тези для ЗМІ, політиків, уряду

76. Дослідження: чому окупанти-росіяни поводяться, як монголо-татари? Аналітичні матеріали політичного психолога

62. Прогноз дати початку спроби окупації: приниження як діагноз аншлюсу

66. "Миротворець" АТО: розвідувально-ударний комплекс

87. Віктор Суворов: режим Путіна впаде рівно через рік - 23 липня 2015