І охарактеризовано цей період процвітання Європи наступними точними, що дійшли до нас, даними: у цей період було побудовано багато соборів, зведено багато міст, багато запруд і млинів, багато доріг. Зі зрозуміло таких, що дійшли до нас недоторканими манускриптів з'ясовується, що люди в той час жили значно щасливіше, ніж потім. Тому, що діяла така система розрахунків, яка дозволяла всім комуністично трудитися, і капіталістично споживати.
перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ
Називалася вона брактеактною.Де брактеат виглядав як тонка срібна пластина, яку можна було легко розламати пальцями на шматочки. На якій може й могло бути щось викарбувано, але через дуже тоненьку пластинку, це було ледве видно. Історики стверджують, що приблизно раз на шість років усі ці пластинки вилучали у населення і натомість їм видавали точно такі ж пластинки з розрахунку за 4 старих 3 нових.
А ось те, що безперечно було, і цьому навіть зараз є живі свідки, від цього нікуди не дітися. У 30-ті рр.. минулого сторіччя, в Австрії, за кілька років до аншлюсу, мер одного дрібного містечка, будучи чоловіком неординарним, розумним, рішучим і в міру авантюристичним, законодавчим (локально!) порядком увів подібну систему в своєму окрузі.
Що він зробив?
Він взяв касу міста (зібрані податки), досить незначну суму, тому що в Австрії тоді було туго з грішми і взагалі була криза, поклав її в банк як гарантійне забезпечення, і ввів у обіг нові гроші. Які технічно являли собою листки паперу, на саму гору яких клеїли щомісяця спеціальні марки. Ці марки зменшували вартість листків - нових місцевих грошей - на 1%. За рік кількість грошей зменшувалася на 12%. Насправді, і всі це чудово знали, гарантійне забезпечення (державна валюта Австрії, шилінг!) лежало собі цілісіньке в банку. Але в побуті всі взаєморозрахунки робили ось цими папірцями.
Що стало відбуватися в цьому містечку цікавого?
Якщо раніше, випущені мером в життя шилінги (оплата за які-небудь послуги або товари) миттєво городянами починали ховатися, накопичуватися у схованках, а нових грошей не надходило нізвідки (була криза в країні!), то зараз збирати їх не було жодного сенсу. Оскільки мер особисто пообіцяв, що на кожен випущений ним папірець-грошину є еквівалент в твердих австрійських шилінгах і тому кожен має можливість у будь-який момент обміняти ці папірці на шилінг, а тому зобов’язаний приймати нову валюту як засіб платежу, то все місто стало потроху обмінюватися цими папірцями ... як австрійськими шилінгами. Непокоїтися змушував один факт, що раз на місяць на папірець мала була наклеюватися марка, що зменшує його цінність на 1%. Тому, вже на другий місяць маркування відбувалося в магазинах містечка, куди ці гроші, миттю стікалися всі до одного якраз до моменту наклеювання чергової марки. Самі ж гроші змінювали власників з немислимою досі швидкістю.
Збирати їх не було жодного сенсу.
От і намагалися всі них позбутися якомога швидше. Але й позбутися них можна було лише через купівлю чогось.
А прискорення купівель означає їх збільшення.
А збільшення вже означає кипіння економічного життя.
Через якийсь час з'ясувалося, що швидкість обігу цих нових грошей серед городян стала такою, що з'явився якийсь навіть їхній надлишок. Який дозволив (а податки теж збиралися в папірцях) навіть започаткувати програми благоустрою міста.
Через рік мер зібрав усі папірці вкриті 12 марками, знищив їх, але тут же запустив точно такі ж, проте нові. І знову на суму еквівалентну гарантійній сумі, що лежить без руху в тому ж банку.
До цього часу, сусідні містечка, з подивом виявили, що ось в цьому життя кипить, всі задоволені, з'являється навіть надлишок грошей, приїжджали, вчилися, дивились і вирушали до себе, щоб теж почати такий же експеримент. Але в цей же момент прокинулася і центральна влада Австрії, стурбована тим, що крім австрійського шилінгу, заснованого на лихварському відсотку, з'явилися якісь місцеві валютинки, дивного виду та дивного способу дії і почали перетікати економічні засоби з шилінгу в невідомі папірці. Точніше навіть не перетікати, а просто шилінгом переставали користуватися. А коли грошима не користуються, коли не шукають способів, як їх, грошики, дістати, в державі може настати колапс.
Мешканці Вергля навіть свої податки сплачували заздалегідь, щоб уникнути вносити плату за користування грошима. Протягом року 5000 вільних шилінгів були в обігу 463 рази, було вироблено товарів і послуг на суму близько 2300000 шилінгів (5000 х 463). Звичайний шилінг за цей час був в обігу всього 213 разів.
Саме в цей час, коли багато країн Європи змушені були боротися з ростом безробіття, рівень безробіття в Верглі знизився за рік на 25%.
Отримана магістратом плата, яка забезпечила швидкий перехід грошей з одних рук в інші, становить лише 12% від 5000 вільних шилінгів = 600 вільних шилінгів.
Вони були витрачені на громадські потреби, тобто на благо громади, а не на збагачення окремих її членів.
Коли понад 300 громад в Австрії зацікавилися цієї моделлю, Національний банк Австрії побачив у цьому загрозу своїй монополії. Він втрутився у справи магістрату й заборонив друкувати вільні місцеві гроші
Мешканці міста Вергль із задоволенням можуть показати всім бажаючим... міст, який було побудовано саме тоді і саме на ті гроші. Без жодного шилінгу, як кажуть, все на свої. Коштом швидшого обігу бездефіцитний грошей.
Маргрит Кеннеді "Гроші без відсотків й інфляції"
Сільвіо Гезеля "Природний економічний порядок".
Історичний досвід говорить про те, що релігійні лідери різних часів, такі, як Мойсей, Арістотель, Ісус, Магомет, Лютер, Цвінглі і Ганді, намагалися усунути соціальну несправедливість, спричинену постійним стягуванням відсотків, і давали що до цього поради або оголошували заборону одержувати відсотки. Вони зрозуміли сутність проблеми.
Так, у книзі Мойсея записано: "Якщо даєш в борг гроші своєму братові, бідняку, ніколи не роби з ним, як лихвар. Тобі не дозволено обкладати його відсотками".
Арістотель пише у своїй "Політиці": "лихваря ненавидять абсолютно справедливо, бо гроші в нього самі стали джерелом доходу, а не використовуються для того, для чого були винайдені. Бо виникли вони для обміну товарів, а проценти роблять з грошей ще більше грошей. Звідси і їх назва (народжені). А народжені подібні до батьків. Але відсотки - це гроші від грошей, тому вони гірші з усіх родів занять".
Якщо перекласти дослівно текст грецького оригіналу, то в Євангелії від Луки читаємо: "...І в борг давайте, не очікуючи нічого", а Нікейський собор, що відбувся в 325 р. від Різдва Христового, заборонив усім духовним особам стягувати відсотки. Щоб покарати недотримавших заборону, їх мали негайно позбавити сану. У 1139 році Другий Латеранський собор постановив: "Хто бере відсотки, має бути відлучений від церкви і приймається назад після найсуворішого покаяння і з великою обережністю. Стягувачів відсотків, що не постали перед смертю на шлях істини, не можна ховати за християнським звичаєм".
Мартін Лютер (1483-1546) багато разів пристрасно викривав лихварів: "І тому лихвар і скупий - це й справді не людина, він і грішить не по-людськи. Він, мабуть, перекидень, гірший за всіх тиранів, убивць і грабіжників, майже такий поганий, як сам диявол. Сидить він не як ворог, а як друг, під захистом і заступництвом громади, але відразливіше він, будь-якого ворога і вбивці-палія. Тому якщо колісують і відтинають голови вуличним грабіжникам, вбивцям і злочинцям, скільки ж більше потрібно спочатку колісувати і намагатися всіх лихварів, вигонити, проклинати і відтинати голови всім скупим... "
Реформатор Ульріх Цвінглі (1484-1531) пішов шляхом секуляризації ще далі. З одного боку він оголосив відсотки безбожними і антихристиянськими, з іншого боку визнав за державою право визначати відсоткову ставку.
Хоча всі вони знали корені проблеми, але, однак, не запропонували жодного практично прийнятного рішення з забезпечення грошового обігу; таким чином, основна вада системи залишився недоторканою. Заборони, що накладаються на відсотки римськими Папами за часів європейського Середньовіччя, згідно з якими стягувачі відсотків християни були відлучені від церкви, перемістили всю складність проблеми на євреїв, яким дозволялося брати відсотки з людей іншого віросповідання. Останні з тих часів все більше перетворювалися на провідних банкірів світу.
Ще зі Старого Завіту єврейські громади знали про те, що відсотки руйнують, при тривалому впливі, будь-який соціальний організм.
Тому з давніх років визнавався "Святий рік", прощення всіх відсотків і боргів приблизно раз на 7 років.
Таким чином, існувала можливість обмежувати ту шкоду, яку завдавали відсотки, однак знайти довгострокове рішення так і не вдалося.
У той час як керівна верхівка католицької церкви в Латинській Америці орієнтована на капіталістичну модель Заходу, прості священики на місцях налаштовані скоріше прокомуністично. Система безпроцентних грошей могла б дати історичний шанс на рішення, яке не є ні капіталістичним, ні комуністичним, а значно ширше обох. Воно забезпечило б справедливість більшою мірою, ніж будь-яка програма допомоги.
Воно дозволило б здійснювати стабільне господарювання і стати суттєвою підтримкою зусиллям церкви з підтримання миру у всьому світі.
Сьогодні церква все частіше закликає до пожертв, щоб пом'якшити наслідки процесу перерозподілу в рамках грошової системи та найбільш гострі проблеми, що виникають як в промислово розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Однак все це лише спроба лікувати прояви хвороби, яка не стосується вад системи грошового обігу.
Власне кажучи, вся сума пожертвувань, зібраних усіма організаціями з надання допомоги в промислово розвинутих країнах, складає як раз один відсоток від тих відсотків, які сплачуються країнами що розвиваються багатому Заходу.
Що потрібно в цей момент - це поширювати інформацію та відкрити дискусію про ефекти існуючої грошової системи і як вирішити проблеми шляхом грошової реформи.
Заборона на відсотки діє і в мусульманських країнах.
Там за кредит не платять, а замість цього банк, що надає гроші, бере пайову участь у справі, а пізніше - в одержуваних прибутках.
У деяких випадках це краще, в інших гірше, ніж отримувати відсотки, однак нічого не змінює в практиці отримувати доходи коштом інших.
Духовні знання, що поширюються в багатьох країнах світу, вказують на глибинні зміни, що відбуваються у свідомості дедалі більшої кількості людей. Їхня робота з внутрішньої перебудови закладає фундамент для зовнішніх змін, при цьому мирна трансформація грошової системи є найважливішим аспектом проблеми. Тому велика відповідальність всіх тих, хто відчуває прихильність гуманним цілям, у більш точному усвідомленні практичних можливостей під час проведення грошової реформи, ніж це було раніше.
Ми вже знаємо, що з XII по XV сторіччя в Європі в обігу були гроші, які називали брактеатами. Вони випускаються містами, єпископствами й окремими феодалами.
При цьому вони служать не лише для обміну товарів і послуг, але є засобом стягувати податки.
Тонкі золоті або срібні гроші "знецінюються" один раз на рік, тобто вилучаються з обігу і замінюються знову викарбуваними.
При цьому вони девальвують на 25%, ця частина утримується як "збір за карбування" або "податок на карбування".
Ніхто, звичайно, не був зацікавлений володіти такими грошима.
Замість цього їх вкладали в меблі, добротні будинки, твори мистецтва і все те, що мало стабільну або навіть збільшену з часом вартість. У цю епоху виникло чимало прекрасних творів релігійного і мирського мистецтва та архітектури. Ми й нині згадуємо про цей час, як про період одного зі злетів європейської культури.
Ханс Р.Л Корс пише у своїй книзі "Крихкі гроші": "Оскільки накопичувати грошові статки було неможливо, замість них були створені реальні багатства". Ремісники працювали п'ять днів на тиждень, був введений "п'яний понеділок" (не виходити на роботу після свят), рівень життя був високим. Крім того, війни між різними політичними сферами впливу не велися. Тому в книгах з історії ця епоха висвітлена дуже слабо.
Історія була і залишається майже виключно описами воєн і революцій.
Накопиченню готівкових купюр нових грошей можна запобігти в значно елегантніший спосіб, ніж клеїти марки на зворотний бік банкнот.
Можна було б, наприклад, друкувати банкноти серіями різного кольору і різних розмірів; одну з серій раз або двічі на рік без попереднього оголошення вилучати з обігу (і тим самим 100% збирати податки, без ДПА, з усіх, і ухилитися неможливо!).
Для України ці витрати не перевищили б витрат, пов'язаних з заміною старих зношених банкнот на нові, як це прийнято зараз.
Як показав досвід Австрії та Америки, політичний аспект реформи є вирішальним по відношенню до технічного аспекту.
Немає коментарів:
Дописати коментар