Translate

субота

20. Як нам облаштувати Україну?

Глобалізація ставить перед Україною українцями нові виклики.
Глобалізація це добре - я можу без перешкод подорожувати й милуватися планетою, мати ділові стосунки з найвіддаленішими куточками, оперативно перекидати ресурси, щоб допомагати нужденним від стихійних чи техногенних лих.
Глобалізація це погано, коли таких пасажирів-чужинців набирається в моїй країні так багато, що вони, як пташеня зозулі яйце з чужого гнізда, заходилися викидати  мене з моєї країни, "обустраівать" для себе мою Батьківщину
У Британії чимало вихідців з її колишньої колонії - пакистанців і осередків Аль-Каіди.
У Франції чимало вихідців з її колишньої колонії Алжиру вимагають від французів потіснитися, будувати мечеті, впровадити закони Шаріату у світське життя.
У Німеччині чимало турків, що знахабніли від безкарності, б'ють німців і кажуть "фасісті".
У Русі-Україні чимало вихідців з її колишньої колонії Московії, нинішньої РФ. Чимало їх сюди понаїхало, коли вони у Голодомор убили половину українців. Тому на вільному місці - на кістках мерців-українців вони зараз і живуть.
Всі ці країни об'єднує проблема натуралізованих емігрантів, що своєю кількістю та безпардонністю витісняють титульні нації.
Перевагою ЄС є продуманий механізм створення законодавства, що вже зараз захищає корінних мешканців від релігійної чи промитомозкої агресивності емігрантів, а емігрантів від ксенофобії корінних мешканців.
Людство завжди прагне до зближення, тому й створило ООН - Організацію Об'єднаних Націй, що як і її попередниця - Ліга Націй, ґрунтуючись на націоналістичній ідеології, створили механізми взаємодії, захисту і підтримки націй.
Завдяки взаємодії було сформульовано важливий націоналістичний документ: "Декларація про захист прав людини".
На ній базується ще один важливий націоналістичний документ: "Європейська конвенція про захист прав людини".
Підписантом цих документів є Україна. За дотриманням конвенції пильнує Європейський суд з прав людини у Страсбурзі, до якого щороку тисячі українців подають скарги про порушення їхніх прав суверенною державою Україна.
Це відбувається тому, що в ЄС законодавство що до агресивних емігрантів точно виписано й дотримується, а в Україні спотворено виписано й майже не дотримується. Тому Україна з року в рік стабільно посідає за кількістю скаржників друге-третє місце серед європейських націй.
Як у Британії пакистанці, у Франції алжирці, а в Німеччині турки, в Україні такими емігрантами є росіяни. Те куце законодавство, що ми маємо, вже дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє і розпочати самим робити активні кроки з самозахисту.
Росіянам з малечку промивають мацкі.
Про це я переконуюся ще під час краху Совдепії, коли мої друзі-росіяни враз зненавиділи мене: "Нєзалєжнасті хатііш? Атдєліцца? Самостєйнік? Рухавєц?".
Я навіть не сподіваюся, що якщо зараз я чесний і вічливий з росіянином, буду захищати його, то в кризових міжнаціональних стосунках потім він мені віддячить і захистить.
Шщас!
Проте я, по доброті душевній, вдруге наступаю на одні й ті самі граблі і вдруге переконуюся в цьому під час Помаранчевої революції, коли питаю: "Ти за кого голосуєш?". І чую у відповідь: "Как паложено! За Віктора Фйодоровіча!".
Проте в голова моя як баняк, а на носі рожеві окуляри, тому я ще й досі пускаю слину від азійського верещання про "славянську єдність". Тому я повторно ознайомлююся з не таємними розслідуваннями їхніх звірств в Чечні і Грузії.
Якщо не попускає, то їду до рідного села, розпитую бабусю про Великий Голод, скільки і хто саме з моїх родичів помер, чи половина чи більше села вимерло? Задумуюся: поруч зі мною, на вулиці, в метро, перебувають діти й онуки тих вбивць, живі, бадьорі, здорові, а я подаю їм руку!
Ну, а якщо вже навіть і після цього як заціпило, то мо' зі мною самим щось не гаразд:

11. "Проблеми промивання розуму українцям. Аналітичні матеріали політтехнолога". http://zemlj.blogspot.com/2014/01/11.html

Я уважно вивчаю "Закон про мови" і допомагаю українській державі його виконувати. Титульні нації цивілізованих країн через свої Парламенти законодавчо жорстко й безкомпромісно захищають свою економіку, мову, культуру.
Розглянемо для прикладу Францію.
У французькому Іноземному Легіоні (військо найманців не французів), спілкування дозволено лише французькою. Закон про мови конкретний і жорсткий.
Документообіг не французькою – штраф.
Вивіска не французькою – штраф.
Спробував спілкуватися в офісі не французькою - великий штраф.
Французи виявляють згуртованість коли йдеться про звуження кола вжитку мови. Виявляється, що в міжнародному аеропорту ім Шарля де Голля радіообмін ведеться тільки французькою. При спробі перевести на англійську вибухнув страйк пілотів! А віднедавна у Франції заборонено носити ісламський релігійний одяг.
Завжди, як я заходжу в офіс (бар, ресторан) то перемикаю FM-радіо загального користування на станцію, що транслює українську музику.
Я інколи особисто вожу маршрутку (у мене невелика фірма), то ж мої пасажири, у повній відповідності з "Законом про мови" слухають радіо зрозумілою мовою, або не слухають взагалі.

Вимагаю, щоб якщо й лежали десь на столах чи підвіконнях газети, журнали чи документи, то всі вони мають бути лише українською мовою. Іншомовні сховано і в полі зору їх не видно.
Я вчу дітей змалечку основам фінансової грамотності, інвестування, як керувати підприємством, повелівати людьми.
У дитсадку няня-українка доглядає за моїми дітьми.
Я мешкаю в маленькому містечку на Лівобережжі, тому цей дитсадок приватний, тільки для українських дітей, ми самі його відкрили на квартирі тому, що емігранти, які проникли в українські органи влади, всі українські дитсадки позакривали.
Мої діти вчаться в українській школі, здобувають вищу освіту від професорів-українців. Коли викладач питає, якою мовою викладати, я вічливо йому вказую, що українська є прийнятною.
Я закриваю свою поштову скриньку на mail.ru, виходжу з Контакту і Однокласників, бойкотую російські товари та послуги.
Зрозуміло, що я не слухаю і не дивлюся мозковправні передачі московських ЗМІ. Натомість я дивлюся українські телеканали, що ще зберігають неупередженість.
Я маю і мобільний доступ в Інтернет через смартфон. Тому, коли я по-за робочим місцем і не вдома, то слухаю інтернет-радіостанції, що ведуть передачі і транслюють пісні виключно зрозумілою мовою.
Я застосовую принцип "свій до свого по своє". Я купую у продавця-українця. Мій дантист - українець. Коли з усього асортименту у мене залишається всього один примірник, то я продаю його покупцю українцю, з усіх покупців, що є в магазині.
На вулиці мене просять: "Сдайтє дєньгі в пользу нашим дєтям!". Я на мить задумуюся й відповідаю: "Навіщо? Якщо я буду допомагати вашим дітям, то хто допоможе нашим? Ваших дітей і так у нас предостатньо. Я допомагаю тільки нашим дітям."
На виборах я вкидаю у скриньку для голосування свій голос за Президента (депутата) українця, не за емігранта з нашим громадянством. Заїзжому нардепу ВРУ з одіозної фракції я відмовляю в заміні бензонасосу на моїй гарантійній СТО й прозоро й чемно пояснюю чому. А депутату міськради від україножерської партії теж коротко пояснюю чому на моїй СТО не обслуговуюь його машину: "По Союзу ностальгія? Чемодан, вокзал - Росія!".
Я ношу популярний нині в середовищі українців узор для сорочок-вишиванок, що запозичено з Софії Київської, в основі якого сварга. Що поробиш, українці швидко радикалізуються, а емігранти уявлення не мають про наші  модні тенденції.
Я не сперечаюся з агресивно налаштованими емігрантами - це сильно підвищує мій пульс і тиск, мій вигляд при цьому не найкращий (червоне обличчя, кричу, вимахую руками, товчу їхні пики), а цим фанатикам однак нічого не доведеш: "Проблеми зомбування росіян. Аналітичні матеріали політтехнолога".
Тому деякі мої аргументи надруковано і я їх просто вручаю черговому антиукраїнцю.
Це не закінчений нарис. Кожен охочий, що дочитав до цього місця,  може його доповнити власним конструктивом...
 

Немає коментарів:

Дописати коментар