3. Бідні українці. Заробляють гроші

Я читаю заголовок і розумію слова по-своєму.
Бідний:
1. Нещасний.
2. Без гривень.
Гроші:
1. Гривні
2. Непропорційно мала кількість гривень за виконану працю.

Я розумію його так:
1. Нещасні українці. Заробляють непропорційно малу кількість гривень за виконану працю.
Але можу запропонувати ще один варіант:
2. Українці мають недостатню кількість гривень. Тому влаштовуються на роботу, щоб мати достатньо гривень, бо не мають прибутку з інвестицій, ренти чи бізнесу.

Коли я читаю тлумачення, то замислююся про власне розуміння значення слів. Як я розумію слова так я мислю й вчиняю.
Моє миттєве розуміння - це перший варіант.
Чому?
А тому, що мене так виховали протягом життя. Я - українець, народжений у типовій українській сім'ї.
І коли мама мене жаліє, вона каже: "Бідний мій синочку! Йди до мене. Дай но я тебе пожалію!".
Ось він!
Цей смак, знайомий з дитинства!
"Бдний = бідність".
Завдяки омоніміму української мови я з дитинства зростаю злиднем. Покажіть мені бодай одного українця-мільярдера. Бідний я з молоком матері. Всі мої родичі бідні. Дехто досяг певних статків, але поводиться він як бідняк. Хоч і дорога машина, проте злишилися в нього типові замашки злидня.

Цікаво, що я знаю й добре усвідомлюю про омонім "гроші", але за звичкою продовжую його вживати. Віднині починаю вживати тільки слово "гривні".

перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ

Мій погляд на світ - це очі бідняка й злидаря: от би хтось за мої порівняно незначні зусилля, чи виявлену чесність, чи невеличку допомогу (послугу) глянув би на мене розчулено, й винагородив би значною сумою.
Варіант: от би я доклав всі свої зусилля, на які спроможний, у короткий проміжок часу, на виконання якогось дуже негайного доручення у хазяїна, а той глянув би на мене розчулено, й винагородив би набагато більшою сумою.

Це і є світогляд злидня відомий ще з давніх часів Русі, що у тій чи іншій формі прийшов до нас через казки: "От би прийшов добрий і шляхетний Князь, який би подрував мені багатство просто за те, що я є!". Жіночий варіант: "Княжич на білому коні".

Я б і радий змінитися, але, цитую: "А насеру твоїй матері! Куди полізло! От дурне!". От тому я й дурний. Важко мені вчитися новому.

Та й нема бажання. Цитую: "А ну кажи - будеш робити? Лясь! Лясь! Спробуй ще раз так зробити і ти в мене получиш! Лясь!".

Бідний+дурний+не роблю поки не скажуть!
У мене знищено здатність до накопичення капіталу, інвестування, упосліджено розум й інтелект, нівельовано здатність до проявлення особистої ініціативи й спроможності повелівати іншими людьми.
Ось так я вихований з дитинства.
Цілком очевидно, що моя доля, це сумна доля пересічного українця: "Самі на панщину ідуть, ще й діточок своїх ведуть".

Чим для мене важка панщина?
Я не хочу цього робити кожною клітиночкою мого змученого тіла, а мушу.
Я не люблю цю роботу до опускання рук, до крові з носа, перебути б день до вечора.

Чому я так люблю свою власнау справу?
Я люблю це робити кожною клітиночкою мого енергійного тіла.
Тому для мене ніяка це не робота, а як природнє і приємне проводження часу, просто мені це дуже й дуже цікаво, це розвага, це гра, це - задоволення!
Люди!
Подивіться!
Це моє досягнення!
Це я зробив!
Це моє втілення!

Ні, я зовсім не нескромний.
Насправді я грошовитий!

Я вражено дивлюся, як уроженець Кавказу, чи Середньої Азії, чи Уралу починає завзято будувати свою фінансову імперію з кількох місць на базарі чи кіоска. Скільки енергії, яка працездатність і наснага! Та він цим живе. Це і є все його життя.
Я так не можу.
Мені важко.
День у день. Я не на стільки витривалий.

Щодня переглядаю варіанти бізнесу в Інтернеті. І не хочеться щось нічого. То не моє.

А на додачу до всього іншого у мене є лінь.
Наводжу класифікацію ліні:
- клінічна, де є апатія: все пропало, нема сенсу тощо;
- жирна, де є зайва вага: і куди я попруся з таким пузом, мені важко не лише ходити, а й лежати;
- горе з розуму: у цьому сегменті ринку конкуренція висока, отже прибутки малі, отже не варто починати, дешевше продовжувати носити диван на плечах;
- пихата: та щоб я, заслужений-перезаслужений і на базар, нізащо!
- заслужена: та я таке робив, а щоб тут за копійку горбатився, нізащо!;
- сором'язлива: як я людям у вічі буду дивитися?;
- хвороблива: бандитські кулі, в мене все болить, я хронічно не висипаюся і не відпочиваю і не можу встати;
- звична: я вже відвик ходити на роботу;
- шляхетна: у мене блакитна кров і золоті зуби, щоб я на плебс горбатився, нізащо!;
- і Крим і Рим: я вже все бачив, запропонуйте щось нове, цікавеньке;
- неспроможна: ви бачите, що в мене не виходить, тому надайте мені варіанти, а я розгяну пропозиції, щось і виберу, можливо;
- стареча: то є для молодих, нам вже пізно навчатися;
- тупа йя: чогось хочу, сам не знаю кого, допоможіть визначитися;
- кризова: нині не наразі щось починати;
- національна: ті ( наводиться національність) такі дружні, підтримують одне одного, українців до себе не беруть, викидають;
- топографічна: в Україні все клани розхапали, і не рипайся, це не ЄС;
- забезпечена: ну, в мене вже є сякий-такий прибуток;
- інтелектуальна: щось я туплю останнім часом, загальмований, забуваю, геть не зібраний, не в теперішньому часі;

19. Як злупити репарації з РФ за Голодомор? 

http://zemlj.blogspot.com/2014/01/19.html

Є геніальне визначення: "Займайся тим, чим тобі подобається!" Тобто з власного хобі треба зробити власний бізнес. Згадую, як у дитинстві мені подобається гасати на велосипеді. Чи водити машину. Саме в ранньому дитинстві я приймаю тверде рішення: як виросту, то їстиму лише пиріжки з повидлом, морозиво, торти, цукерки, тверду сиров'ялену ковбасу і питиму лише воду з бульбашками.

Крім дитячих забавок я маю ще й дорослі уподобання. Вся штука в тому, як перетворити їх на гривні. Як знайти той спосіб, що буде регулярно давати гривні, дуже багато гривень?

І це лише перший крок.
Другим кроком я обов'язково створюю команду. Менеі краще мати по 1% зі 100 співробітників ніж самому викладатися на всі 100%. Лише одиниці створюють самі собі статки: біржові трейдери, гравці, митці, вдало вийти заміж. А справжні капітали створюються зусиллями багатьох людей, що сумлінно працюють на мене тому, що самі не спроможні бодай щось подібне організувати.

А ще - мені самому важко. Добре, коли в мене є однодумці, можна поговорити про наболіле й про улюблене. Обговорити варіанти, пошукати контакти, домовитися і щось розпочати.

Отже, перші кроки з того, як мати здоров'я, щастя й багатство, я роблю в середовищі однодумців, людей, які поділяють моє хобі, захоплення.

Залежно від того, що це за сфера діяльності, я йду хоч в гаражі хоч на симпозіум. Туди, де збираються й спілкуються мої майбутні ділові партнери, потенційні роботодавці, а то й майбутні співробітники моєї майбутньої фірми. Зараз головне увійти до цього кола, дізнатися про останні новинки, тенденції, знайти джерела інформації і співрозмовників. І не має знаєчння, що я спілкуюся розклавши випивку й закуску на газеті чи в дорогому ресторані, я перебуваю в потрібному мені середовищі, започатковую корисні знайомства, разом з потоками інформації, які я всотую як губка, я отримую уявлення з перших рук про стан справ, безцінні особисті контакти, точне розуміння ситуації, ключові моменти й ідеї.

Така присутність особиста, не віртуальна, дозволяє знайти тему, тобто чим саме займатися, й зорганізувати свою справу, В процесі роботи, конкретної справи, приходить розуміння, як делегувати повноваження, деталі реєстрації тощо.

А ще я маю серйозні та відповідальні плани на майбутнє, дружину, що спонукає мене. Це і є той перший імпульс, той поштовх, що спрямовує мене до дій.

"Нужда звичай міняє!" - каже Кошовий Отаман, характерник Іван Сірко. Позаяк нужда моя огого ще й яка, тому і роблю я всі ці дії. Головне - що я спілкуюся у середовищі людей майтньої точки докладання моїх зусиль. Віртуальне спілкування тут якось не те, навіть, якщо я програміст.

Я думаю й планую лише той крок, який виконую зараз. "Не лізь по перед батька в пекло!". Якщо я заглядаю на крок чи два наперед, то в мене, природно, виникає замішання: яка діяльність, кого наймати, яка форма реєстрації?
Тому я думаю тільки про тут і зараз:
- куди я йду - в гаражі чи на симпозіум?
- що я з собою беру - коробку з яйцями, чи візитівки й iPhone?
- що я вдягаю - вишиванку чи смокінг?

Україна просто переповнена мільйонами творчих, талановитих і геніальних українок і українців.
Коли я сам, то теж багато чого можу. Саме особистості творять історю, тобто роблять те, що неспроможний зробити натовп, який лише й годен, що обурюватися на кухнях і на демонстраціях, а не до Чину.
Коли я з однодумцем, то наші спільні сили, уява, творчість зростає не просто як арифметична сума здібностей двох сильних особистостей, а геометрично: "Там, де два українця - три гетьмани!".
"Разом нас багато!" - говорить переможна Помаранчева революція. Разом і ідей більше і творчість ліпша і натхнення та й спонукання є.
Слава Україні!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

102. Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий

64. Третя світова війна. Початок і пророцтва

47. Психологический портрет Лилипути. Аналитические материалы политического психолога

114. Як правильно говорити про Волинську трагедію? Тези для ЗМІ, політиків, уряду

46. Психологічний портрет Ліліпуті. Аналітичні матеріали політичного психолога

76. Дослідження: чому окупанти-росіяни поводяться, як монголо-татари? Аналітичні матеріали політичного психолога

62. Прогноз дати початку спроби окупації: приниження як діагноз аншлюсу

50. Психологічний портрет Тимошенкоко. Аналітичні матеріали політичного психолога

66. "Миротворець" АТО: розвідувально-ударний комплекс