130. Українсько-польські стосунки: незручні питання

Продовження. Початок тут:
 
114. Як правильно говорити про Волинську трагедію? Тези для ЗМІ, політиків, уряду
http://zemlj.blogspot.com/2016/07/114.html

Шановні пані, панове!
Я правозахисник, білий українець. Я необрізаний. Я чую тут питання українсько-польських стосунків, які всі ми завжди обговорюємо публічно. Проте є такі питання, які ніхто не обговорює. Про які ніхто не чув. Які ніхто не задає. Які не спадають на думку. Про які не знають. Я не знаю, можливо на кожній конференції чи симпозиумі нас зумисно змушують дотримуватися певної межі, щоб уникнути незручностей і дискомфорту від низки, за взаємною згодою, "заборонених" для обговорення тем?

Проте сьогодні я такої межі дотримуватися не буду. 

Отже, перше незручне питання українсько-польських стосунків — це, власне, початок цих стосунків. Про саме початок якось забувають у запальних дискусіях. Ось перша згадка: Їхня Величність, Великий Князь Руси Ярослав Мудрий завоювали й упокорили племена ляхів, мазовшан, ятвягів, чудь над Балтикою й приєднали до Руси. Упокорити в ті часи означало: урядові війська Руси мали оточити плем'я, перебити всіх чоловіків, що здатні чинити опір, спалити майно, забрати коней, худобу, пограбувати, забрати собі жінок. Саме в такий спосіб було убезпечено західні кордони імперії Русь від набігів цих диких племен. 

От ми й маємо, що відтоді русько-ляські стосунки проблематично назвати збалансованими. Невже українці гадають, що поляки нам це забудуть і пробачать?

Друге незручне питання українсько-польських стосунків — чи й справді українці такі білі й пухнасті терпигорійці? Мрійливі гречкосії, салоїди, невиправні самогонники? Давню історію, згадану в минулому питанні, теж якось упускають з виду. А даремно. Почитайте ВІКІ про Їхню Величність, Великого Князя Руси Святослава Завойовника, про Їхню Величність, Великого Князя Руси Володимира Великого. Про наших титулованих осіб, гетьманів, провідників. Про славні битви й походи.

Спроможність білих українців зупинити азіатів в ОРДЛО незважаючи на п'ять століть геноцидів як з боку білих поляків, так і з боку жовтих росіян, багато про що говорить.  

Третє незручне питання українсько-польських стосунків — понад 200000 поляків, гітлерівських колаборантів. За відсотковою кількістю це друге 
місце в світі серед колаборантів. 

Помилуйтеся на фото вище маршалом Пілсудським з міністром рейхспропаганди доктором Геббельсом. 

Проте абсолютний рекорд у росіян — понад 1000000 на службі в фюрера Адольфа Гітлера. Чому це важливо? Тому, що безпосередніми вбивцями українців-волинян (крім бандитів Армії Крайової) були польські колаборантські батальйони шуцманшафту та "грантової" поліції. Особові картки відділу кадрів шуцманшафту та "грантової" поліції і досі акуратно зберігаються серед німецьких архівів Другої світової війни.

Це геть не вписується в польське тлумачення обставин вбивства українців-волинян, проте хтось пробував встановити особи поляків-убивць через німецькі архіви?  

Четверте незручне питання українсько-польських стосунків, що логічно витікає з третього — українців убивали також і бандити з Армії Крайової. Якою керував польський уряд в екзилі. Цей же уряд організовував всі так звані "пацифікації". Значна кількість функціонерів цього уряду є польськими національними героями. Їм встановлено пам'ятники. Я розумію, що буцімто герої, і все таке, проте на руках цього уряду кров десятків тисяч безневинно замучених українців, і не лише волинян.

Серед польських політиків є ідеологи польського фашизму. Чи ставив хтось з українського уряду вкрай дискомфортне для польської сторони питання про дегероїзацію цих злочинців?

П'яте незручне питання українсько-польських стосунків, що логічно витікає з четвертого — чому ніхто з українського уряду й досі не поставив вкрай дискомфортне для польської сторони питання про дегероїзацію злочинців з польського уряду в екзилі? Все насправді дуже просто. Це тому, що від імені українців з поляками, буває, спілкуються не українці. Почитайте прізвища українських урядників, з'ясуйте їхнє походження і зрозумійте, це — чужинці, що мають наше громадянство. Жоден з них не проходив процедури натуралізації, як це це передбачено в інших країнах, позаяк такого українське еміграційне законодавство не передбачає. Серед присутніх тут правозахисників також багато таких не натуралізованих українців різного походження. І я зовсім не даремно згадував на початку свого виступу, що я не обрізаний. Ці люди мають свою мову, культуру, цінності, що часом діаметрально відрізняються від українських. Звідси й часте не розуміння поляками поглядів української сторони, яку вони, буває, репрезентують.

Це болюча й чутлива тема для всієї постокупаційної України аж на 26 році відновлення державності. 
 
Шосте незручне питання українсько-польських стосунків, що логічно витікає з  п'ятого — такі самі польські чужинці. Один видатний польський кінорежисер відзняв вкрай суперечливий історичний фільм про стосунки ляхів з русинами. Цей фільм на той час, як на мене, став каталізатором антиукраїнських процесів у Польщі.

Про це якось мовчать, проте він не був поляком. Чи можуть погляди не поляків репрезентувати думки всіх поляків? 

А ще цікаво, скільки грошей вклали росіяни в розпалювання антиукраїнської істерії? 

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними... Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа...
Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп'яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: "Te deum! алілуя!.."

Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.

[Після 22 червня 1847, Орська фортеця — 1850, Оренбург] 
"Полякам", пан Тарас Шевченко

Сьоме незручне питання українсько-польських стосунків, що логічно витікає з попередніх питань — третя сторона. Про це якось мало згадують, але кому був вигідний геноцид українців на окупованих поляками, котрих окупували німці, українських землях? Чому геноцид було розпочато саме поляками, а не, наприклад, червоними російськими партизанами якими керували з НКВС? Де розслідування початку різанини українців-волинян? Його хтось проводив?

Ще одне замовчування: треба розуміти, що польський уряд в езилі перебував під повним контролем британської спецслужби. Для Армії Крайової британські літаки "Москіто" скидали на парашутах зброю й набої, вибухівку й медикаменти, їжу й радіостанції (чого був повністю позбавлений український Рух Опору, що боровся з російськими, німецькими, польськими, мадярськими, угорськими й чеськими окупантами спираючися лише на здобуте в боях і власні ресурси). Цілком можливо, що знайдеться ще одна третя сторона, що тоді вирішувала, відповідно до власних ортодоксальних поглядів, історичні проблеми стосунків з українцями і руками поляків організувала геноцид українців.  

Восьме незручне питання українсько-польських стосунків — а яка позиція МЗС Польщі? А МЗС Польщі вважає, що окупація України цілком виправдана, адже українські землі входили до складу польських державних формувань на цілком законних підставах, як вважає це МЗС, відповідно до  міжнародних договорів. 

Ціною української Незалежності. Чи окуповувала Польща Україну?

https://www.msz.gov.pl/pl/c/MOBILE/aktualnosci/wiadomosci/msz_rp_ws__upamietnienia_zolnierzy_siczy_karpackiej_na_przeleczy_wereckiej?fbclid=IwAR3uYtCQzPyVHmRCyLqB8nO6C9UtxjSVHl-catkGiVii9sr4yF3tPzNd-Rc#.WeYFuECAF9k.facebook

Проте аргументацію свою не наводить і ніде не оприлюднює. На запити не відповідає. Українському МЗС варто було б прояснити позицію МЗС Польщі у цьому питанні.

Я розумію, що це вкрай незручно польській стороні, проте якщо вже ми спілкуємося і сказали "А", то давайте скажемо вже й "Б". 

Дев'яте незручне питання українсько-польських стосунків — припустимо, що ми вирішимо поточні проблеми наших стосунків, то все негайно стане гаразд? Ні! Не стане! Адже це лишень верхівка айсбергу в Польщі. Там і досі чутно скавчання по так званим "Крєсам Всходнім", там аж свербить, а так хочеться бодай трішки, а окупувати й колонізувати українські землі, бажано без українців, або (варіант) з українцями, але вже упослідженими до статусу рабів, унтерменшів-холопів.

Публічно визнавати полякам такого ганебного факту ой як не хочеться, проте факти говорять самі за себе — почитайте польську так звану "патріотичну" пресу з Гугл-перекладачем, коментарі тамтешніх політиків, сенаторів, посадовців. Гарантую, що вже за п'ять хвилин вас знудить від того, як ці убогі сподіваються знову нас вбивати, упосліджувати, принижувати. Все по Фрейду. 

Десяте незручне питання українсько-польських стосунків — шпигуни НКВС серед українського й польського Рухів Опору. Зрозуміло, що їх було повно і там і там. Інакше б український Рух Опору, його підпілля не було б підло зруйновано на окупованих росіянами українських землях.

Це якось замовчується і про це вкрай неприємно в Польщі говорити, проте польська Гвардія Людова — це і є керована безпосередньо з Москви колаборантська прокомуністична терористична збройна формація НКВС. А як для української, так і для польської сторони варто дати відповіді на питання: хто був шпигуном НКВС, яку шкоду він заподіяв, на що він вплинув, до яких злочинів причетний? З відкриттям архівів КДБ в Україні така робота вже проводиться. 

Чекаємо інформації від поляків. 

Й одинадцяте. Ляхи завжди видавали наших руських ватажків московитам на смерть, або росіяни видавали полякам так само на смерть. Так була придушена Коліївщина, вбито Їхню Світлість Гетьмана Богдана Хмельницького, закатовано кошового Івана Суліма, й багато-багато інших наших лідерів. Після кожної такої зради Господь карав Польщу. Після того, як ляхи зрадили Їхню Світлість Івана Мазепу, Польща на майже 200 років втратила незалежність і опинилась підніжкою Російської Імперії. Об поляків після поразки Наполеона обтирали ноги, забороняли мову в Польщі, засилали польську еліту на Сибір. Полякам цього виявилося мало, тому вони зрадили св. пам. пана Симона Петлюру в 1920-му, коли УНР фактично виграла Варшавську битву й захистила польську незалежність. Пілсудський не дав унрівцям зброю і Тютюнник отримав очікувану поразку у війні з більшовиками Котовського.

Може, ляхи якось пояснять свою поведінку?

Коли ми дамо відповіді на всі незручні питання, коли ми перестанемо їх уникати, тоді ми досягнемо значного прогресу в питаннях українсько-польських стосунків.
Слава Україні! 

обговорення статті на сайті політико:
http://politiko.ua/blogpost150611#comment1343433

А ось думка МЗС України: