78. Юрій Колєсніков. Протягування операції

21.02.2014 року, 8:00 ранку. В будівлю українського парламенту вривається група бійців ВВ, озброєних автоматичною зброєю. Вони увірвалися й стали. Кілька командирів додзвонюються комусь. Відповіді короткі: 
"...ні, тиша.... на вулиці - теж... ні, не стріляють...". 

На ці фрази ніхто не звертає увагу, звертають на інше - на номера на шоломах. Ця частина внутрішніх військ справді перебуває в Києві, в районі протистояння, але не має на озброєнні навіть травматичної зброї. Десь через півгодини після приходу невідомих, прапорщики з УДО та особисті охоронці депутатів ВР починають нахабно стягати з візитерів маски. Візитери називають себе офіцерами групи "Булат" (спецназ УДО). 

перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ

На питання про причину свого візиту, т.зв. "Булатівці" не відповідають. Незабаром ця група залишає будівлю Верховної Ради. Пізніше з'ясується: у групі, яка увірвалася вранці в український парламент, не було жодного співробітника УДО чи іншого якого-небудь спеціального силового підрозділу України. 

Це були чужі. 

Ще через годину Президент України Віктор Федорович Янукович в авральному порядку покидає резиденцію Межигір'я. Він відбуває на гелікоптері в Харків, і вже звідти - в Дубаї.

Набагато пізніше для журналістів намалюють легенду про поїздку в Крим і відправку екс-президента кораблем ЧФ. Для чого приховували справжній маршрут - це цікава, але інша тема. Значно цікавіше, що трапилося там - в ОАЕ. 

А було ось що. 

У Дубаї В.Ф. Януковичу подзвонили по телефону й повідомили, що "є питання..." й що "потрібно приїхати в Москву...". За Віктором Януковичем прислали літак з екіпажем та охороною. Але очікуваної зустрічі з Володимиром Путіним не було. Не було навіть розмови по телефону. Була зустріч з представником ФСО РФ, який дав ввічливу чекістську команду (дослівно): 

- Ви летите в Ростов. Там чекаєте подальших розпоряджень. Вам зрозуміло? От і добре ... - й далі: де жити, з ким розмовляти, хто охороняє тощо.

Звідки знаю про маршрут і що саме тоді йому сказали? - Неважливо.

Вважайте, підслухав. А що було потім - ми бачили. Дивились і не вірили очам, не вірили вухам. Не хотілося якось визнавати, що ЦЕ нами правило. Україною правила людина, яка сказала: 

"Україна наш стратегічний партнер...". 

Людина, яка з папірця не змогла прочитати те, що їй написали під авторську диктовку В. В. Путіна. Або прочитала?... А обмовився той, хто диктував?... 

"Августійше слово" в Москві, як відомо, не правлять... Янукович читав з аркуша, що існував тоді в одному примірнику.

Трохи про незрозуміле. 

Перше незрозуміле - медаль за Кримську операцію. 

Її дата прямо вказує на те, що українська революція взагалі ніяк не пов'язана з окупацією Криму. Півострів був би захоплений незалежно від перемоги Майдану. Дата початку "кримської операції" не помилка чиясь.

Спробую довести. 

Медальки такі на монетному дворі карбують. Значить, крім дати на медалі, є ще логістика її виробництва. Для виготовлення такої медалі потрібне державне замовлення. А щоб з'явилося замовлення - потрібен затверджений ескіз. А значить був конкурс. Скільки було варіантів - то велика таємниця. Само собою, в журі були лише люди втаємничені. Але навіть не це важливо. Як не крути, а цей конкурс міг проходити за півроку до виготовлення медальки або раніше.

Захоплення півострова - це операція стратегічного значення. З кондачка її не проводять. Спочатку планують. Тут враховують все: від можливостей противника (Україна) до реакції світової спільноти. Значить розробка велася на рівні генштабу ЗС Росії та центрального апарату ФСБ, не нижче! У подробиці вдаватися не буду, але виходить, почали планувати це все не пізніше 2011 року. Так що агресія Москви - це не одномоментна реакція на Українську Антикримінальний Революцію, а ретельно спланована операція по захопленню території Української держави. 

Можливий сценарій.

Ідея кривавого розгону студентського майдану 30 листопада 2013, яку приписують Клюєву, була тільки їм озвучена і пролобійована. Рішення приймали в Москві. 

Це виключно їхній почерк - добивати протест такий, що розходиться, що загасає. 

Демонстративно й максимально жорстоко розігнати тих, хто йде з акції. Бажано пару десятків затримати, а в ідеалі - ще й закрити на 15 діб. Щоб надалі протестувати не кортіло. Нагадаю: майже у всіх затриманих тоді студентів при собі були квитки на поїзд. Вони ночували останній ранок на Майдані, збиралися додому. Не було сенсу їх розганяти. Міліція про це знала. 

Наступний етап - особисто мотивувати співробітників правоохоронних органів до максимально жорстокої реакції на будь-який прояв громадянської непокори. Для цього через російську резидентуру в МВС, під виглядом "оперативної комбінації" було запропоновано акцію протесту під Адміністрацією Президента. За "мотивованих" співробітників використовувався особовий склад столичних РВВС, куди пізніше планували звозити протестуючих. 

Окремо, в наказовому порядку, на місце подій перекинули дітей співробітників Центрального апарату МВС України. Нікому з них не видали навіть мінімальних засобів захисту в умовах масових заворушень. При цьому коридори АП були буквально завалені екіпіровкою. 

Що це була саме провокація, свідчить той факт, що в оточенні стояли слідчі (!) Оболонського, Дніпровського та Дарницького РВВС м. Києва - саме тих РВВС, куди пізніше звозили затриманих майданівців. 

Біля вікон поставили співробітників "Беркута" з наказом дивитися й не втручатися. 

Трактор на місце подій приїхати без допомоги МВС України не міг. 

Тобто, ситуацію в Києві розгойдував не Захід, як стверджує путінська пропаганда. Україну розгойдували московські спецушники, дотримуючись чітко розписаного сценарію. 

Не їхня вина, що все пішло не так. 

Помилку було закладена в плануванні. Вірус, який зруйнував систему управління ситуацією, був внутрішнім апаратним, а не зовнішнім програмним. 

Сценаріїв розвитку подій в Україні, після 20-го числа, було два. 

Один ФСБ розробило для Януковича, але реалізуватися повинен був інший.

Для Віктора Януковича, сценарій (якщо коротко) подавався такий спосіб: 

1. Кривавий розгін Майдану; 
2. Засідання ВР, на якому приймається рішення про припинення вогню; 
3. Розстріл українського парламенту "обуреними ве-ве-шниками"; 
4. Повернення до Києва Януковича, як єдино законної влади (кворум ВР повинен був знаходитися на вул. Оранжерейна 9). 

Фактично ж, російські спецслужби реалізовували наступний варіант: 

1. Кривавий розгін Майдану; 
2. Засідання ВР, на якому приймається рішення про припинення вогню; 
3. Розстріл українського парламенту "обуреними ве-ве-шниками"; 
4. Масове повстання - росіяни їм не управляли, але їм це було і не потрібно - бої в центральних і західних містах України; 
5. Харківський з'їзд, на якому приймається рішення про вихід зі складу застгнутої громадянською війною, з вини Януковича, України; 
6. Кримська операція ЗС РФ; 
7. Операція ЗС РФ на території Східної України.

Тобто Путін нам планував подати окупацію під видом "визволення України від Януковича". 

Ми мали були стати перед вибором: або ти на боці окупантів ("визволителів"), або ти на боці ОЗГ "Люкс", і угруповання Януковича.

Саме цим пояснюється первісна підтримка донецької та луганської олігархії сепаратистів. Насправді ОЗУ "Люкс" грало по обидві сторони фронту. Так, наприклад, лідери терористів розповідають про те, що їх фінансував Ринат Ахметов. 

Якщо вони не брешуть, то реалізовувався саме наведений вище сценарій. 

Причина поразки РФ в Україні. 

Перш за все потрібно розуміти, що противник (ФСБ РФ) програв українському суспільству (НЕ Майдану!) ментально. Нас прораховували не по тим параметрам, за якими потрібно було б. Не знаю, пощастило нам чи ні. 

Але аналітики потрапили в міраж стереотипів, головний з яких - що ми схожі на росіян, білорусів. Противник нарвався на ним же створений міф. 

Прорахували б нас за "лекалами" ірландців або фінів, або хоча б поляків - зараз це найбільш ментально схожі з нами нації - бути нам ще років зо двадцять в "братерському" ярмі. Правда, не було б окупації Криму й війни.

Причини нападу РФ на Україну 

Їх кілька. 
Але московсько-українська війна 2014 почалася не в Криму, і навіть не в Україні. Вона почалася в Лівії.

Коли Путін розповідає Меркель про "всесвітню антиросійську змову", він якщо й перебільшує, то не сильно. Просто не для її мОзку текст його. Не маю намірів ображати фрау Меркель, але вона хоча й має частку малу в "Газпромі", рішення з більшості питань в ЄС не приймає не з цієї причини. 

Вона проміжна фігура в німецькій політиці, як Михайло Горбачов в СРСР або Віктор Ющенко в Україну. Хто вона така, ясно й постійно давав зрозуміти сам Володимир Путін. Судячи з його поведінки, Президент РФ думає, що він нею керує. 

Сама Меркель упевнена, що рішення приймає саме вона. Ретроспектива рішень навіть по Україні показує, що помиляються обидва. Для порівняння скажу простіше: Гельмут Коль був Канцлером, а Ангела Меркель - всього лише канцлер. Але повернемося до Лівії. 

На початку 90-х років минулого століття РФ вклала колосальні фінансові та дипломатичні ресурси, щоб перемкнути Китайську Народну Республіку на африканську сировинну базу. Відповідальним за це був тодішній міністр закордонних справ Росії Андрій Козирєв. Причому в необхідності цього кроку Москва переконала США й країни НАТО. 

За для цього було активовано все прорадянські режими в Європі. За для цього віддали під ніж Югославію. 

Простіше кажучи - їх продали в обмін на невтручання в російсько-китайські домовленості. 

У самій же Африці Китаю віддали все, що СРСР мав. Заходили китайці на континент через "Конгрес Африканської Єдності", або "Африканський Союз", - через Лівію й Муаммара Каддафі. 

Каддафі ж спробував нівелювати статус КАЄ. 

Пізніше, за допомогою Москви, китайці розширили сферу впливу на Африку, лобіюючи свої інтереси через Єгипет і Сирію. Коли вплив КНР досяг загрозливих для колоніальних метрополій масштабів - почалася низка повстань і воєн. 

З одного боку були ЄС і США, з іншого КНР і РФ. 

Африку китайці з росіянами програли. 

Все б нічого, але єдиною такою, що залишилася, сировинною базою для економіки КНР - це є Східна Сибір. Тобто РФ приречена або на китайську експансію, або на війну. Враховуючи щорічний мобілізаційний ресурс Китаю на випадок війни в триста мільйонів призовників, результат війни очевидний. 

Наступний чинник - зовнішній борг США. 90% його тримають всього дві країни - Японія і Китай. Ми живемо в світі конвертованих (договірних) валют, але наскільки смачно розрахуватися зі своїми боргами чужим майном? - Це питання риторичне.

Останній чинник - виробнича база й енергоринок. 

В Україні, як виробничій базі зацікавлені і ЄС, і США. 

Причина - дешева, висококваліфікована робоча сила за відсутності імперських амбіцій самої країни. 

Провідні країни шукають альтернативу китайським заводам. Але без України у РФ немає ядерної щита. З п'яти основних стратегічних ракетних комплексів СРСР, три - вироблялися в Україні. Наш потенціал незмінний, а ось РФ може виробляти тепер тільки один зразок. Те ж з космічною галуззю, системами загоризонтної радіолокації ПРО, ППО... перелік можна продовжити. 

Тепер європейський енергоринок. 

ЄС живиться газом з двох джерел: газопроводом "Уренгой-Самара-Ужгород", що йде через Україну, й танкерами зі сланцевим газом із США. Теж і з нафтою. Вже п'ять років, як американці відкрили законсервовані свердловини. 

При цьому на російську частку нафто-газового ринку претендують, крім США, тільки в Євроспільноті: Норвегія та Великобританія. 

Їх свердловини в Північному морі. Обидві країни вже побудували інфраструктуру, тільки вентиль відкрити. Є ще Польща зі сланцевим газом, Іран з його нафтою. 

По-суті, РФ в цій історії вже не потрібна. 

Саме ці чинники є причиною широко розтиражованої фрази Путіна, що "Росія не дозволить себе кинути".

Наслідки війни РФ з Україною.

Треба розуміти, що геополітично ми, українці, - лише могильники РФ і не більше. 

Але саме тому ми переможемо РФ незалежно від бажання росіян або небажання Євроспільноти. 

Україна, через дурість російського керівництва, стала самонавідною геополітичною зброєю цивілізованого світу проти Росії у війні, яку спланувала й почала сама ж Росія. Всі свої цілі Москва могла досягти й без Віктора Януковича, не вбиваючи татар у Криму, а українців на Донбасі. 

Саме тому ми приречені на перемогу. 

Як приречені стати регіональною наддержавою, точкою збирання Східної Європи, Східним Европолюсом, центром Чорноморо-Балтійської Спільноти - як хочете називайте новонароджену державу. Рішення прийнято, і його буде виконано, навіть якщо для цього знадобиться розв'язати проти РФ атомну війну. 

Російська Федерація приречена на розвал, в якому, звичайно ж, найбільші шматки проковтнуть Китай і Японія. Німеччині подарують назад Пруссію, а нам, крім Криму (як кримсько-татарської автономії) повернуть не тільки Донбас... 

Юрій Колєсніков
Джерело: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=339656362872133&id=100004833154110&substory_index=0