61. Віктор Суворов: кожен найманець має знати - у нього немає права на життя

Перемога, в кінцевому рахунку, обумовлюється станом духу тих мас, які на полі бою проливають свою кров. Це не я придумав. Це сказав Ленін. Це один з тих рідкісних випадків, коли він був правий. Йде війна. Стан духу українських бійців, які сьогодні на полі бою проливають свою кров, буде надихаючим прикладом для прийдешніх поколінь захисників Батьківщини.


А ось по бойовому духу ворога непогано було б вдарити. 
І є чим. «Додатковими протоколами до Женевських конвенцій». 

перейти до ПОСЛУГИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ

Женевські конвенції про захист жертв війни були прийняті 12 серпня 1949. 
Відповідно до цих документів «взяті в полон учасники бойових дій мають право на збереження життя, поваги їх гідності, особистих прав і переконань».

А 8 червня 1977 були прийняті «Додаткові протоколи до Женевських конвенцій». 

У цій ситуації особливо цікавий для України Протокол I, статті 46 і 47. 
Стаття 46 про шпигунів. 
Стаття точно визначає: якщо збираєш, або намагаєшся зібрати інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, при цьому носиш форму своїх збройних сил, тоді ти не шпигун. А якщо робиш те ж саме, при цьому форму і розпізнавальні знаки своїх збройних сил не носиш, - тоді шпигун.

Далі найцікавіше: шпигун не має права на статус військовополоненого. Тобто НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.

Стаття категорично наказує з такою особою «поводитися як із шпигуном». Не уточнюючи, як саме.

Розглянемо приклад з життя. 

У зоні бойових дій був захоплено колишнього «міністра оборони» так званої «донецької республіки» і якась людина в цивільному одязі, яка збирала відомості про підрозділи української армії: записувала номери бойових машин, уточнювала їхні типи, кількість, розташування на місцевості. За цим заняттям його й застукали. І пообіцяли "десятку".

І тут дозвольте поставити запитання: так чому ж «десятку»?

І дозвольте на нього відповісти: тому, що ми, українці, гуманні, добродушні, людинолюбні. Ми схильні прощати ворогів. Ми діємо відповідно до заповіді: прощайте і прощені будете. І це правильно. І я тому хмирю дав би «десятку», а через пару років випустив за зразкову поведінку.

Вважаю, що діяти треба відповідно до заповідей, даними нам в давні часи. Але не заважає всіх потенційних збирачів шпигунських відомостей поставити до відома, про те, що існує міжнародне право. Існує 46 стаття Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, яка вимагає від нас переступити через вроджене людинолюбство й діяти відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм: у всі часи шпигунів не розстрілювали, їх вішали. 

Ще більший інтерес представляє стаття 47. 
Ця стаття про найманців: 
«Найманець - це будь-яка особа, завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті... не є ні громадянином країни, що перебуває в конфлікті, постійно не мешкає на території, контрольованій стороною, що перебуває в конфлікті».

Росія себе не визнає стороною, що перебуває в конфлікті. Тому кожен вічливий зелений чоловічок - найманець. 
Найманець, як і шпигун, не має права на статус військовополоненого. 

Тобто найманець, як і шпигун, у разі захоплення протилежною стороною НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ. 

Захоче Україна, життя збереже, не захоче - вибач, рідний, 47 стаття, сам розуміти повинен. НЕМА В ТЕБЕ ПРАВА НА ЖИТТЯ! 

Ти це право поміняв на зелені фантики з портретом якогось американського дядьки.

Упевнений, що проблема з найманцями в чому обумовлена ​​тотальної юридичною безграмотністю населення колишнього Радянського Союзу. Дурникам в Росії пояснили, скільки баксів вони будуть зривати за кожен день війни. Але забули пояснити статті Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них. 

Вважаю, що цю прогалину в освіті потрібно негайно заповнити. Всіми доступними засобами треба довести до тих, хто підняв зброю порти України: 
- бійці України, що потрапили до рук терористів, є військовополоненими, з ними мають поводитися відповідно до Женевських конвенцій, будь-який відступ від духу й букви конвенцій є військовим злочином, винні будуть покарані відповідно до норм міжнародного права (вельми жорстокими); 
- найманці, тобто громадяни держави, яка формально учасником конфлікту не є, що потрапили до рук влади України, не є військовополоненими.

Україна зовсім не зобов'язана годувати цих негідників, надавати їм медичну допомогу і навіть витрачати гроші на їх охорону. Питання про утримання захоплених найманців у в'язниці може бути вирішене тільки в тому випадку, якщо той, хто їх прислав в Україну, погодиться оплачувати всі витрати. В іншому випадку Україна не повинна обтяжувати свій бюджет утриманням мерзотників, які самі себе поставили поза законом. Для них має бути знайдено інше рішення. 

Найманцям необхідно терміново роз'яснити: вже сьогодні вони повинні вимагати від тих, хто їм платить, гарантій на випадок захоплення владою України. Найманці повинні вимагати від роботодавців письмових зобов'язань: хто, коли і скільки буде їм надсилати на прокорм, хто надішле ковдри і подушки, хто приїде до в'язниці зализувати їхні рани, хто і в якому розмірі буде оплачувати будівництво, ремонт, опалення та охорону в'язниць, в яких їх утримуватимуть.

Кожен найманець повинен знати, що його обманюють. Йому повідомляють лише гарну новину про те, скільки він зрубає баксів. Але від нього приховують погану новину про те, що його поставлено поза законом.

Бандитам і вбивцям в тюрязі на законних підставах належить місце на нарах, а найманець до цієї категорії не потрапляє. На нього закон не поширюється. 

Більше того, отримуючи гроші, найманець ПРОДАЄ СВОЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ. 

Якщо все це втовкмачити не лише чинним, але й потенційним найманцям, то проблему бандитизму буде в осяжній перспективі вирішено. 
Віктор Суворов, письменник. Спеціально для Укрінформу.
джерело: http://www.ukrinform.ua/rus/news/viktor_suvorov_kagdiy_naemnik_dolgen_znat___u_nego_net_prava_na_gizn_1651169