ПОСВІДЧЕННЯ УЧАСНИКА БОЙОВИХ ДІЙ

ВИСНОВОК АНАЛІТИЧНОГО ЦЕНТРУ: українців, що воювали в "гарячих точках" покійного СРСР, нинішнє керівництво України не визнає учасниками бойових дій

Підчибію Л.В.

Шановний Леоніде Васильовичу!

На Ваш інформаційний запит від 13.03.2012 року доводимо до Вашого відома, що правовий статус ветеранів війни, в тому числі учасників бойових дій визначено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій приймається Комісією з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, які створені в Міністерстві оборони України, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.

Водночас, слід зауважити, що 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців (Угода ратифікована Україною 26.04.1996 року, дата набрання чинності для України – 27.06.1996р.), відповідно до якої зазначена категорія осіб, незалежно від того, на території держави якої із Сторін вони проживають, користуються пільгами і гарантіями, передбаченими національним законодавством Сторін і цієї Угодою.

Текст Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців додається.

З повагою

Завідувач секретаріату Н.Шамбір

Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, [...] СНД, Азербайджан, Білорусь [...]; Угода, Записка, Перелік [...] від 15.04.1994
Верховна Рада України — Законодавство України	[ 13.03.12 16:51 ]

Угода
про взаємне визнання пільг і гарантій
для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної
війни, учасників бойових дій на території
інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців
(укр/рос)

{ Доповнення до Угоди додатково див. Протокол від 26.05.95 }

{ Угоду ратифіковано Законом
N 144/96-ВР від 26.04.96 }

Дата підписання: 15.04.1994

Дата ратифікації Україною: 26.04.1996

Дата набрання чинності для України: 27.06.1996

Уряди держав - учасниць цієї Угоди, далі - Сторони,
усвідомлюючи особливу важливість соціального захисту інвалідів і
учасників громадянської та Великої Вітчизняної воєн, учасників
бойових дій на території інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців,

керуючись необхідністю взаємного визнання на території своїх
держав пільг і гарантій для вищевказаних категорій осіб,

погодилися про наступне:

Стаття 1

Дія цієї Угоди поширюється на інвалідів і учасників
громадянської та Великої Вітчизняної воєн, учасників бойових дій
на території інших держав, родини загиблих військовослужбовців та
на інші категорії осіб, яким надані пільги законодавством
колишнього Союзу РСР згідно з додатком 1 цієї Угоди.

Стаття 2

Категорії осіб, зазначених в статті 1 цієї Угоди, незалежно
від того, на території держави якої із Сторін вони проживають,
користуються пільгами і гарантіями, передбаченими національним
законодавством Сторін і цієї Угодою.

Сторони не будуть установлювати на території своїх держав
обсяг пільг і гарантій нижче, ніж передбачено додатком 2 цієї
Угоди.

Стаття 3

Категорії осіб, зазначені в статті 1 цієї Угоди, які
тимчасово перебувають на території держав Сторін, мають наступні
пільги та гарантії:

1. Безкоштовне одержання швидкої та невідкладної медичної
допомоги до повного одужання або, як мінімум, до часу, коли
транспортування хворого до місця проживання безпечне для його
здоров'я і життя, без взаємної компенсації витрат Сторонами.

2. Безкоштовне або з 50-відсотковою знижкою отримання ліків
за рецептами лікарів поліклініки держави, перебування при
амбулаторному (поліклінічному) лікуванні, якщо зазначені категорії
осіб мають пільги з лікарського забезпечення, встановлені додатком
2 цієї Угоди, без взаємної компенсації витрат Сторонами на основі
взаємної домовленості між ними.

3. Пільгове обслуговування підприємствами й організаціями
служби побуту, торгівлі, суспільного харчування,
житлово-комунального господарства, транспорту, надання пільг при
відвідуванні культурно-просвітніх установ у порядку, передбаченому
Стороною перебування, якщо зазначені категорії осіб мають ці
пільги відповідно до додатка 2 цієї Угоди.

Стаття 4

Права інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни на
пільговий проїзд на відповідних видах транспорту визначаються
Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів
і учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних
до них, підписаною главами урядів Співдружності Незалежних Держав
12 березня 1993 року ( 997_301 ).

Стаття 5

Фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій
категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється
Сторонами згідно з їх національним законодавством.

Стаття 6

Сторони вживатимуть заходів для забезпечення охорони могил,
пам'ятників інвалідам і учасникам Великої Вітчизняної війни,
учасникам бойових дій на території інших держав та інших категорій
осіб, які зазначені у статті 1 цієї Угоди.

Стаття 7

Сторони інформують один одного про зміни в діючому в їхніх
державах законодавстві в галузі соціального захисту категорій
осіб, зазначених у статті 1 цієї Угоди, через Консультативну Раду
з праці, міграції та соціального захисту населення держав -
учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Стаття 8

Підставою для надання пільг є документи, видані відповідними
органами колишнього Союзу РСР або Сторонами за формами, що діяли
на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка
має право на пільги.

У випадку видачі згідно з національним законодавством Сторін
зазначених документів особам, не згаданих у додатку 1 цієї Угоди,
уповноважені органи Сторін роблять у них відмітку про дію цих
документів тільки на території держави вказаної Сторони.

Стаття 9

За взаємною домовленістю Сторони можуть вносити у цю Угоду
необхідні зміни у формі додаткових протоколів до Угоди.

Стаття 10

Контроль за дотриманням цієї Угоди здійснюється
уповноваженими органами Сторін згідно з їх національним
законодавством. Спірні питання вирішуються Сторонами шляхом
взаємних консультацій.

Стаття 11

Ця Угода набуває чинності з дня здачі депозитарію повідомлень
від трьох Сторін, що підтверджують виконання державами -
учасницями внутрішньодержавних процедур, необхідних для вступу її
в силу.

Стаття 12

Ця Угода відкрита для приєднання до неї інших держав, що
поділяють її цілі і принципи, шляхом передачі депозитарію
документів про приєднання.

Стаття 13

Ця Угода укладається строком на п'ять років і буде
автоматично продовжуватися щоразу на п'ять років. Кожна із Сторін
може заявити про свій намір вийти з цієї Угоди шляхом письмового
повідомлення депозитарію про це не менш ніж за шість місяців до
закінчення відповідного періоду.

Складено в місті Москві 15 квітня 1994 року в єдиному
оригінальному примірнику російською мовою. Оригінальний примірник
зберігається в Архіві Уряду Республіки Білорусь, що надасть
державам, які підписали цю Угоду, його завірену копію.

За Уряд За Уряд
Азербайджанської Республіки Республіки Молдова

(підпис) (підпис)

За Уряд За Уряд
Республіки Білорусь Російської Федерації

(підпис) (підпис)

За Уряд За Уряд
Республіки Вірменія Республіки Таджикистан

(підпис) (підпис)

За Уряд За Уряд
Грузії Туркменистану

(підпис) (підпис)

За Уряд За Уряд
Республіки Казахстан Республіки Узбекистан

(підпис) (підпис)

За Уряд За Уряд
Киргизької Республіки України

(підпис) (підпис)

Додаток 1
до Угоди про взаємне
визнання пільг і гарантій
для учасників та інвалідів
Великої Вітчизняної війни,
учасників бойових дій на
території інших держав,
родин загиблих
військовослужбовців
від 15 квітня 1994 року

КАТЕГОРІЇ ОСІБ,
на які поширюється дія угоди про взаємне визнання пільг
і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної
війни, учасників бойових дій на території інших держав,
сімей загиблих військовослужбовців

1. Учасники Великої Вітчизняної війни

1.1. Військовослужбовці, які проходили службу у військових
частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в
період громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а також під час
інших бойових операцій із захисту колишнього Союзу РСР, партизани
і підпільники громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

1.2. Військовослужбовці, а також особи начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ і державної безпеки
колишнього Союзу РСР, що проходили в період Великої Вітчизняної
війни службу в містах, участь в обороні яких зараховується у
вислугу років для призначення пенсії на пільгових умовах,
встановлених для військовослужбових частин діючої армії.

1.3. Особи вільнонайманого складу Радянської Армії,
Військово-Морського Флоту, військ і органів внутрішніх справ і
державної безпеки колишнього Союзу РСР, які посідали штатні посади
у військових частинах, штабах і установах, що входили до складу
діючої армії у період Великої Вітчизняної війни, або, що
знаходились у відповідні періоди в містах, брали участь в обороні
яких зараховується у вислугу років для призначення пенсії на
пільгових умовах, встановлених для військовослужбових частин
діючої армії.

1.4. Особи, які у період Великої Вітчизняної війни
знаходились у складі військових частин, штабів і установ, що
входили до складу діючої армії і флоту як синів (вихованців)
полків і юнг.

1.5. Особи, які брали участь у бойових діях проти фашистської
Німеччини та її союзників у роки Другої світової війни на
території іноземних держав у складі партизанських загонів,
підпільних груп та інших антифашистських формувань.

2. Інваліди війни

2.1. Особи з числа військовослужбовців діючої армії,
партизанів і підпільників громадянської та Великої Вітчизняної
воєн, а також робітників та службовців відповідних категорій, що
стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або
захворювання, отриманих у період громадянської та Великої
Вітчизняної воєн на фронті, у районі бойових дій, на прифронтових
ділянках залізниць, на спорудженні оборонних рубежів,
військово-морських баз і аеродромів, і прирівняних за пенсійним
забезпеченням до військовослужбовців.

2.2. Особи з числа військовослужбовців, які стали інвалідами
внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час оборони
колишнього Союзу РСР, при виконанні інших обов'язків військової
служби в інші періоди або внаслідок захворювання, пов'язаного з
перебуванням на фронті, а також під час проходження військової
служби в Афганістані або в інших державах, у яких велися бойові
дії(*).

_______________
(*) Тут і далі перелік держав із вказівкою періодів бойових
дій у них визначається за взаємною домовленістю Сторін.

2.3. Особи начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР, які
стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва,
отриманих під час виконання службових обов'язків, або внаслідок
захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням
службових обов'язків у державах, де велися бойові дії.

2.4. Особи з числа бійців і командного складу винищувальних
батальйонів, взводів і загонів захисту народу, які діяли у період
з 1 січня 1944 року по 31 грудня 1951 року на території
Української РСР, Білоруської РСР, Литовської РСР, Латвійської РСР,
Естонської РСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії
або каліцтва, отриманих під час виконання службових обов'язків у
цих батальйонах, взводах і загонах.

2.5. Робітники та службовці відповідних категорій, які
обслуговували діючі військові контингенти в інших країнах і стали
інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або
захворювання, отриманих у період ведення бойових дій.

3. Учасники бойових дій на території інших держав

3.1. Військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського
Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового і начальницького
складу Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР
(включаючи військових фахівців і радників), які відповідно до
рішень урядових органів колишнього Союзу РСР брали участь у
бойових діях на території інших держав.

3.2. Військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори
та спрямовувалися в Афганістан у період ведення бойових дій.

3.3. Військовослужбовці автомобільних батальйонів, які
направлялися в Афганістан для доставки вантажів у цю країну в
період ведення бойових дій.

3.4. Військовослужбовці льотного складу, які робили вильоти
на бойові завдання в Афганістан з території колишнього Союзу РСР.

3.5. Працівники та службовці, які обслуговували радянський
військовий контингент в Афганістані, що одержали поранення,
контузії чи каліцтва, або нагороджені орденами і медалями
колишнього Союзу РСР за участь у забезпеченні бойових дій.

4. Сім'ї загиблих військовослужбовців

4.1. Родини військовослужбовців, партизан, підпільників і
осіб, зазначених у п.п. 1,2 цього додатка, що загинули (зниклих
без звістки) або померлих внаслідок поранення, контузії чи
каліцтва, отриманих під час оборони колишнього Союзу РСР, або під
час виконання інших обов'язків військової служби (службових
обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з
перебуванням на фронті.

4.2. Сім'ї загиблих у Велику Вітчизняну війну та осіб з числа
особового складу груп самозахисту об'єктових і аварійних команд
місцевої протиповітряної оборони, сім'ї загиблих працівників
госпіталів та лікарень міста Ленінграда.

4.3. Сім'ї військовослужбовців, осіб керівного і рядового
складу, покликаних на збори військовозобов'язаних Міністерства
оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього
Союзу РСР, які загинули (померли) під час виконання завдань з
охорони суспільного порядку у разі надзвичайних ситуацій,
пов'язаних з антигромадськими проявами.

4.4. Сім'ї військовослужбовців, які загинули або померли
внаслідок поранення, каліцтва, контузії, захворювання, отриманих у
період бойових дій в Афганістані або в інших державах, де велися
бойові дії.

4.5. До членів сімей загиблих (зниклих без звістки)
військовослужбовців, партизанів та інших осіб, перерахованих у
цьому додатку, належать:

діти та інші утриманці загиблих або зниклих без звістки, яким
у зв'язку з цим виплачується пенсія з нагоди втрати годувальника,
загиблого військовослужбовця;

батьки; дружина (чоловік), що не вступили у повторний шлюб.

5. Герої Радянського Союзу й особи, нагороджені
орденом Слави трьох ступенів, Герої Соціалістичної Праці

6. Інші категорії осіб

6.1. Працівники спеціальних формувань Народного комісаріату
шляхів сполучення, Народного комісаріату зв'язку, плаваючого
складу промислових і транспортних суден та льотно-піднімального
складу авіації, Народного комісаріату рибної промисловості
колишнього Союзу РСР, Морського і річкового флоту,
льотно-піднімального складу авіації Головного управління
північноморського шляху, переведених у період Великої Вітчизняної
війни на положення військовослужбовців, які виконували завдання в
інтересах діючої армії і флоту в межах тилових кордонів діючих
фронтів, оперативних зон флотів, а також членів екіпажів суден
транспортного флоту, інтернованих на початку Великої Вітчизняної
війни в портах інших держав.

6.2. Колишні неповнолітні в'язні концтаборів, гетто та інших
місць примусового утримання, створених фашистами та їх союзниками
в період Другої світової війни(*).

_______________
(*) Порядок і умови віднесення осіб до даної категорії
визначаються законодавством Сторін.

6.3. Дружини (чоловіки) померлих інвалідів Великої
Вітчизняної війни і прирівняних до них інвалідів, а також дружини
(чоловіки) померлих учасників війни, партизанів і підпільників,
громадян, які працювали в період блокади в місті Ленінграді на
підприємствах та організаціях міста і нагороджених медаллю "За
оборону Ленінграда" і знаком "Житель блокадного Ленінграда", які
визнавалися інвалідами в результаті загального захворювання,
трудового каліцтва та іншими причинами (за винятком осіб,
інвалідність яких наступила внаслідок протиправних дій), які не
вступали у повторний шлюб.

6.4. Громадяни, які працювали у період блокади в місті
Ленінграді на підприємствах, в установах та організаціях міста і
нагороджені медаллю "За оборону Ленінграда", і особи, нагороджені
знаком "Житель блокадного Ленінграда".

6.5. Особи, нагороджені орденами і медалями колишнього Союзу
РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу у тилу в
роки Великої Вітчизняної війни.

6.6. Робітники та службовці, які направлялися на роботу в
Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року, та
в інші країни, у яких велися бойові дії.

6.7. Робітники та службовці Комітету державної безпеки
колишнього Союзу РСР, які тимчасово знаходилися на території
Афганістану і не входили до складу обмеженого контингенту
радянських військ.

Додаток 2
до Угоди про взаємне
визнання пільг і гарантій
для учасників та інвалідів
Великої Вітчизняної війни,
учасників бойових дій на
території інших держав,
сімей загиблих
військовослужбовців
від 15 квітня 1994 року

ПЕРЕЛІК
пільг і гарантій, встановлених для категорій осіб,
на яких поширюється дія Угоди про взаємне визнання пільг
і гарантії для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної
війни, учасників бойових дій на території інших держав,
сімей загиблих військовослужбовців(*)

1. Учасники Великої Вітчизняної війни

1.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

_______________
(*) Пільги з проїзду визначені Угодою про взаємне визнання
прав на пільговий проїзд для інвалідів і учасників Великої
Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, підписаним
главами урядів Співдружності Незалежних Держав 12 березня 1993
року ( 997_301 ).

1.2. Безкоштовне виготовлення і ремонт зубних протезів у
поліклініках за місцем проживання (за винятком протезів з
дорогоцінних металів), а також безкоштовне забезпечення протезами
та іншими протезно-ортопедичними виробами у порядку, передбаченому
кожною із Сторін.

1.3. Користування при виході на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені в період роботи.

1.4. Переважне забезпечення за місцем роботи путівками в
санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, а непрацюючих -
безкоштовне забезпечення путівками в порядку, передбаченому кожною
із Сторін.

1.5. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

1.6. Першочергове забезпечення житловою площею.

1.7. Учасники війни не можуть бути виселені зі службових
житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення.

1.8. Право на одержання позики на індивідуальне житлове
будівництво на пільгових умовах відповідно згідно з законодавством
Сторін.

1.9. Право на одержання позики на пільгових умовах для
будівництва будинків житлово-будівельних кооперативів згідно з
законодавством Сторін.

1.10. Право на одержання позики на пільгових умовах членам
садівничих товариств для придбання і будівництва садових будинків
і благоустрою садових ділянок згідно з законодавством Сторін.

1.11. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів).

1.12. Право на позачергове користування усіма видами послуг
зв'язку.

1.13. Право на позачергове встановлення квартирних телефонів.

1.14. Пільги на податок на додану вартість згідно з
законодавством Сторін.

1.15. Влаштування у будинки-інтернати та прийом на надомне
обслуговування в першочерговому порядку.

1.16. Пільгове обслуговування підприємствами й організаціями
служби побуту, торгівлі, суспільного харчування,
житлово-комунального господарства, транспорту.

Надання пільг під час відвідування культурно-просвітніх
установ у порядку, передбаченому кожною із Сторін.

1.17. Додаткові пільги учасникам Великої Вітчизняної війни,
визнаних інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового
каліцтва та інших причин (за винятком осіб, інвалідність яких
наступила внаслідок протиправних дій):

1.17.1. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана цією категорією осіб, оплачується
у розмірі 50 відсотків квартирної плати згідно з законодавством
Сторін, а зайва житлова площа (до 15 кв. метрів) - в одинарному
розмірі.

1.17.2. Учасникам війни та спільно проживаючим з ними членам
їх сімей надається знижка у розмірі 50 відсотків з установленої
плати за користування опаленням, водопроводом, газом і
електроенергією в порядку, передбаченому кожною із Сторін.

1.17.3. Проживаючим у будинках, що не мають центрального
опалення, надається 50-відсоткова знижка з вартості палива, що
використовується в межах норм, встановлених для продажу населенню.

2. Для інвалідів війни

2.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

2.2. Безкоштовне виготовлення і ремонт зубних протезів (за
винятком протезів з дорогоцінних металів), а також безкоштовне
забезпечення протезами та іншими протезно-ортопедичними виробами в
порядку, передбаченому кожною із Сторін.

2.3. Користування під час виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

2.4. Першочергове обслуговування в амбулаторно-поліклінічних
установах і позачерговій госпіталізації.

Ліквідація госпіталів для інвалідів Вітчизняної війни
допускається тільки за згодою кожної із Сторін.

2.5. Забезпечення в першочерговому порядку за місцем роботи
путівками в санаторії, профілакторії та будинки відпочинку,
безкоштовне забезпечення путівками непрацюючих у порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

2.6. Виплата за бажанням замість путівки в санаторій або
будинок відпочинку один раз на два роки грошової компенсації в
порядку і розмірах, обумовлених кожною із Сторін.

2.7. Право на використання чергової щорічної відпустки у
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати терміном до двох тижнів на рік.

2.8. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю
внаслідок загального захворювання видається до чотирьох місяців
підряд або до п'яти місяців календарного року.

2.9. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю
видається у розмірі 100 відсотків заробітку, незалежно від стажу
роботи.

Інвалідам першої і другої груп при недостатності чергової та
додаткової відпусток для лікування і проїзду в санаторій і назад
дозволяється видавати лікарняні листки на необхідне число днів і
робити виплату допомоги з державного соціального страхування,
незалежно від того, ким і за чий рахунок надана путівка.

2.10. Особи, які потребують поліпшення житлових умов у
першочерговому порядку забезпечуються житловою площею, їм
надаються різного роду сприяння у будівництві індивідуальних
житлових будинків, відпускаються місцеві будівельні матеріали на
індивідуальне житлове будівництво і капітальний ремонт будинків у
першочерговому порядку.

Інваліди війни не можуть бути виселені із службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення.

2.11. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана інвалідами та спільно проживаючими
з ними членами їх сімей, оплачується у розмірі 50 відсотків
квартирної плати відповідно до законодавства Сторін, а зайва
житлова площа (до 15 кв. метрів) - в одинарному розмірі.

2.12. Інвалідам і спільно проживаючим з ними членам їх сімей
надається знижка в розмірі 50 відсотків із встановленої плати за
користування опаленням, водопроводом, газом і електроенергією в
порядку, передбаченому кожною із Сторін.

2.13. Проживаючим у будинках, що не мають центрального
опалення, надається 50-відсоткова знижка з вартості палива,
придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню.
Забезпечення паливом провадиться в першочерговому порядку.

2.14. Капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків
здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів у порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

2.15. Одержання на пільгових умовах позик на індивідуальне
або кооперативне житлове будівництво і капітальний ремонт
приналежних їм будинків, на придбання або будівництво садових
будинків і на благоустрій садових ділянок згідно з законодавством
Сторін.

2.16. Переважне право на вступ у житлово-будівельні
кооперативи, садівничі товариства (кооперативи), на придбання
садових будинків або матеріалів для їхнього будівництва.

2.17. За наявності встановлених медичних показань видаються
безкоштовно легковий автомобіль типу "Запорожець" з ручним
керуванням на семирічний термін або мотоколяска на п'ятирічний
термін експлуатації в порядку, передбаченому кожною із Сторін.

2.18. Забезпечення транспортними засобами, виплата
компенсації витрат на транспортне обслуговування, а також
компенсація витрат, пов'язаних з експлуатацією транспортних
засобів, здійснюється в порядку і розмірах, обумовлених кожною із
Сторін.

2.19. Технічне обслуговування автомобілів і мотоколясок
здійснюється в порядку, передбаченому кожною зі Сторін.

2.20. Пільгове оподатковування відповідно до законодавства
Сторін.

2.21. Позачергове користування усіма видами послуг зв'язку,
позачергове, безкоштовне встановлення квартирних телефонів.

2.22. Відпустка деревини на корені для будівництва
індивідуальних житлових будинків здійснюється в порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

2.23. Право на першочергове влаштування у будинки-інтернати
та першочергове обслуговування службою соціальної допомоги вдома.

2.24. Пільгове обслуговування підприємствами й організаціями
служби побуту, торгівлі, суспільного харчування,
житлово-комунального господарства, транспорту.

Надання пільг під час відвідування культурно-просвітніх
установ у порядку, передбаченому кожною із Сторін.

3. Пільги учасникам бойових дій на території інших держав

3.1. Для військовослужбовців Радянської Армії і
Військово-Морського Флоту(*), Комітету державної безпеки, осіб
рядового і керівного складу Міністерства внутрішніх справ
колишнього Союзу РСР, включаючи військових фахівців, радників, які
брали участь у бойових діях:

_______________
(*) В тому числі для військовослужбовців льотного складу, які
здійснювали бойові вильоти на бойові завдання в Афганістан з
території колишнього Союзу РСР.

3.1.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

3.1.2. Право на безкоштовне позачергове протезування.

3.1.3. Переважне право на забезпечення путівками в санаторії,
профілакторії та будинки відпочинку.

3.1.4. Право на першочергове забезпечення житловою площею, а
визнаним інвалідами першої групи внаслідок поранення, контузії,
каліцтва або захворювання, отриманих у бойових діях або під час
виконання інших обов'язків військової служби - на забезпечення
житловою площею позачергово.

Не можуть бути виселені зі службових житлових приміщень без
надання іншого житлового приміщення категорії осіб, зазначених у
пункті 3.1.

3.1.5. Право на одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво відповідно до
законодавства Сторін.

3.1.6. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів), встановлення телефонів.

3.1.7. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

3.1.8. Право на позаконкурсний вступ у вищі та середні
спеціальні навчальні заклади та переважне право на вступ в
професійно-технічні навчальні заклади і на курси з навчання
відповідним професіям.

3.1.9. Виплата стипендії в підвищеному розмірі інвалідам
внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання,
отриманих під час участі в бойових діях, і особам, що знаходяться
на повному державному забезпеченні.

3.1.10. Оплата праці при освоєнні нової професії (підготовці
нових робітників) у розмірі 100 відсотків тарифної ставки
робітника за весь період навчання(**).

3.1.11. При перепідготовці, навчанні другої професії та
підвищенні кваліфікації збереження на весь період навчання з
відривом від роботи середньої заробітної плати за наявної професії
та кваліфікації(**).

_______________
(**) Для військовослужбовців, звільнених у запас (відставку).

3.1.12. Пільги із стягненням податку на додану вартість
згідно з законодавством Сторін.

3.1.13. Надання пільг під час відвідування
культурно-просвітницьких установ у порядку, передбаченому кожною
із Сторін.

3.2. Для військовозобов'язаних, які призивалися на навчальні
збори і направлялися в Афганістан, і військовослужбовців
автомобільних батальйонів, які здійснювали доставку вантажів в
Афганістан у період ведення бойових дій:

3.2.1. Право на безкоштовне позачергове протезування.

3.2.2. Переважне право на забезпечення за місцем роботи
путівками в санаторії, профілакторії та будинки відпочинку, а
також на прийом до садівничих товариств (кооперативів).

3.2.3. Право на використання чергової щорічної відпустки у
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік(*).

_______________
(*) І для військовослужбовців, звільнених у запас
(відставку).

3.2.4. Право на першочергове забезпечення житловою площею, а
визнаним інвалідами першої групи внаслідок поранення, контузії,
каліцтва чи захворювання, отриманих у бойових діях або під час
виконання інших обов'язків військової служби, на забезпечення
житловою площею позачергово.

Не можуть бути виселені зі службових житлових приміщень без
надання іншого житлового приміщення категорії осіб, зазначених у
пункті 3.2. і такі, що стали інвалідами 1 і 2 груп.

3.2.5. Право на одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне житлове будівництво згідно з законодавством Сторін.

3.2.6. Право на поза конкурсний вступ у вищі та середні
спеціальні навчальні заклади і переважне право на вступ у
професійно-технічні навчальні заклади і на курси для навчання
відповідним професіям.

3.2.7. Оплата праці за час виробничо-економічного навчання в
об'єднаннях, на підприємствах, в організаціях і установах:

у разі освоєння нової професії (підготовки нових робітників)
100 відсотків тарифної ставки робітника;

у разі перепідготовки, навчанні другої професії та підвищенні
кваліфікації зберігати на весь період навчання з відривом від
роботи середню заробітну плату за наявною професією та
кваліфікацією.

3.2.8. Право на одержання позики на пільгових умовах для
будівництва будинків житлово-будівельних кооперативів згідно з
законодавством Сторін.

3.3. Для робітників та службовців, які обслуговували
радянський військовий контингент в Афганістані, одержали
поранення, контузії чи каліцтва або нагороджених орденами і
медалями колишнього Союзу РСР за участь у забезпеченні бойових
дій:

3.3.1. Право на користування під час виходу на пенсію
поліклініками, за якими вони були закріплені у період роботи.

3.3.2. Першочергове забезпечення за місцем роботи путівками в
санаторії, профілакторії та будинки відпочинку.

3.3.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

3.3.4. Право на одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне житлове будівництво відповідно до законодавства
Сторін.

3.3.5. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів), встановлення телефонів.

3.3.6. Оплата праці за час виробничо-економічного навчання в
об'єднаннях, на підприємствах, в організаціях і установах:

у разі освоєння нової професії (підготовки нових робітників)
виплачувати 100 відсотків тарифної ставки робітника за весь період
навчання;

у разі перепідготоки, навчанні другої професії та підвищенні
кваліфікації зберігати на весь період навчання з відривом від
роботи середню заробітну плату за наявною професією і
кваліфікацією.

3.3.7. Право на встановлення підвищеної стипендії студентам
вищих та учням середніх спеціальних навчальних закладів, а також
учням професійно-технічних училищ, які стали інвалідами внаслідок
поранення, контузії, каліцтва або захворювання, отриманих у
бойових діях.

3.3.8. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначені в пункті 3.3. і такі, що стали інвалідами 1 і 2 груп.

4. Пільги сім'ям загиблих військовослужбовців

4.1. Батькам і дружинам військовослужбовців, які загинули
внаслідок поранення, контузії або каліцтва, отриманих під час
захисту колишнього Союзу РСР або під час виконання обов'язків
військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з
перебуванням на фронті надаються:

4.1.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

4.1.2. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

4.1.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

4.1.4. Переважне забезпечення за місцем роботи путівками в
санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, а непрацюючих -
безкоштовне забезпечення путівками в порядку, передбаченому кожною
із Сторін.

4.2. Надати дружинам військовослужбовців, які загинули або
померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання,
отриманих під час виконання інтернаціонального обов'язку в
Афганістані, або іншим особам, на утриманні яких знаходяться діти
цих військовослужбовців, переважне право на одержання за місцем
роботи путівок у будинки відпочинку і пансіонати для спільного
відпочинку з дітьми, а також на одержання для дітей зазначених
військовослужбовців путівок у дитячі оздоровчі установи.

4.3. Пільгове оподатковування родинам загиблих
військовослужбовців відповідно до законодавства Сторін.

4.4. Пільги під час сплати державного збору членам родин
загиблих військовослужбовців за видачу їм посвідчень про право на
спадщину надаються згідно з законодавством Сторін.

4.5. Сім'ї загиблих військовослужбовців, які потребують
поліпшення житлових умов, забезпечуються житловою площею в
першочерговому порядку.

Для них можуть бути передбачені підстави визнання такими, що
потребують поліпшення житлових умов, якщо забезпеченість житловою
площею на одного члена родини вище рівня, установлюваного місцевим
органом влади Сторін.

Сім'ї військовослужбовців, які загинули або пропали без
звістки під час захисту колишнього Союзу РСР або під час виконання
інших обов'язків військової служби, не можуть бути виселені в
судовому порядку із займаних ними житлових приміщень без надання
житлової площі.

4.6. Батькам і не вступившим в повторний шлюб дружинам
загиблих (зниклих без звістки) військовослужбовців незалежно від
виду одержуваної пенсії, дітям та іншим утриманцям загиблих
(зниклого без звістки) військовослужбовця, яким виплачується
пенсія у зв'язку з втратою годувальника, загиблого
військовослужбовця, а також спільно проживаючими з ними члени їх
родини, надається знижка за оплату житлової площі (у межах норм,
передбачених чинним законодавством Сторін) у розмірі 50 відсотків
квартирної плати, а зайва житлова площа (до 15 кв. метрів)
оплачується в одинарному розмірі.

Особам, передбаченим у цьому пункті, і проживаючим разом з
ними членами їх родин, надається знижка в розмірі 50 відсотків з
встановленої плати за користування опаленням, водопроводом, газом
і електроенергією.

Зазначені пільги надаються незалежно від того, хто з членів
сім'ї є наймачем житлового приміщення.

Порядок надання 50 відсоткової знижки з оплати житлової площі
та комунальних послуг визначається законодавством Сторін.

4.7. Сім'ям, які одержують пенсії у зв'язку з втратою
годувальника, загиблого військовослужбовця, які проживають у
будинках, що не мають центрального опалення, надається
50-відсоткова знижка з вартості палива, що надається в межах норм,
встановлених для продажу населенню.

Забезпечення сімей загиблих військовослужбовців паливом
провадиться в першочерговому порядку.

4.8. Члени сімей загиблих військовослужбовців мають право:

4.8.1. На одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне або кооперативне житлове будівництво згідно з
законодавством Сторін.

4.8.2. На одержання позики на пільгових умовах членам
садівничих товариств для придбання і будівництва садових будинків
і благоустрій садових ділянок згідно з законодавством Сторін.

4.8.3. На переважний (першочерговий) вступ у
житлово-будівельні кооперативи.

4.8.4. Одержання місцевих будівельних матеріалів на
індивідуальне житлове будівництво і капітальний ремонт будинків у
першочерговому порядку.

4.8.5. Капітальний ремонт будинків вказаної категорії осіб
провадиться за рахунок коштів місцевого бюджету в порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

4.8.6. На відпустку деревини на корені для будівництва
будинків у порядку, передбаченому кожною із Сторін.

4.8.7. Першочерговий прийом до будинків-інтернатів для
перестарілих та інвалідів, обслуговування в домашніх умовах, а
також на обслуговування територіальними центрами соціального
обслуговування.

4.9. У випадку смерті інваліда Великої Вітчизняної війни
членам його родини виплачується допомога на поховання в розмірі,
передбаченому законодавством кожної зі Сторін, але не менше
двомісячної суми призначеної йому пенсії. При відсутності членів
родини допомога видається іншим особам, які прийняли на себе
обов'язок щодо поховання померлого інваліда.

4.10. Сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців,
запрошених на збори військовозобов'язаних, осіб керівного і
рядового складу органів внутрішніх справ, одноразова допомога
виплачується в розмірах, встановлених законодавством Сторін.

4.11. У випадку смерті військовослужбовця його сім'я має
право на проїзд до місця поховання і назад (але не більш трьох
чоловік), а також на проїзд до обраного сім'єю нового місця
проживання (протягом шести місяців із дня смерті
військовослужбовця) за рахунок коштів міністерств оборони Сторін.

4.12. Поховання померлого (загиблого) військовослужбовця
здійснюється за місцем його останньої служби за рахунок коштів
міністерств оборони Сторін. У виняткових випадках перевезення тіла
військовослужбовця, що загинув у мирний час за умов виконання
військового (цивільного) обов'язку або померлого від загальних
захворювань, до інших місць поховання (перепоховання) може
провадитися за рішенням Міністерства оборони або командуючого
військами округу (групою військ, флотом), командуючого внутрішніх
військ Сторін.

4.13. За дружинами померлих генералів, адміралів і
пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, які одержують пенсії
у зв'язку з втратою годувальника, зберігається довічно право на
відповідні пільги, встановлювані законодавством Сторін для
військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з
військової служби у відставку, та їх сімей.

4.14. Після смерті інваліда Вітчизняної війни, який отримав
безкоштовно легковий автомобіль або мотоколяску, автомобіль або
мотоколяска залишається у власності його сім'ї.

5. Пільги для Героїв Радянського Союзу,
Героїв Соціалістичної Праці й осіб, нагороджених
орденом Слави трьох ступенів

5.1. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи (служби).

5.2. Особам, які потребують санаторно-курортного лікування,
за висновком лікувальної установи, щорічно видається безкоштовна
путівка в санаторій або будинок відпочинку за місцем роботи
(служби), а непрацюючим пенсіонерам - органами, що призначили
пенсії в порядку, передбаченому кожною із Сторін.

5.3. Першочергове забезпечення житловою площею осіб, які
потребують поліпшення житлових умов.

5.4. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана цією категорією осіб і членами
їхніх сімей, оплачується в розмірі 50 відсотків квартирної плати
відповідно до законодавства Сторін, а зайва житлова площа (до 15
кв. метрів) - в одинарному розмірі.

5.5. Пільги щодо податків, зборів і мита відповідно до
законодавства Сторін.

5.6. Право на позачергове обслуговування видовищними і
комунально-побутовими підприємствами, культурно-просвітницькими
установами.

5.7. Додаткові пільги для Героїв Радянського Союзу й осіб,
нагороджених орденом Слави трьох ступенів:

5.7.1. Право на додаткову житлову площу в розмірі до 20
кв. м. Додаткова житлова площа, займана цією категорією осіб,
оплачується в одинарному розмірі.

5.7.2. Зазначеній категорії осіб і спільно проживаючим з ними
членам їхніх сімей надається знижка в розмірі 50 відсотків із
встановленої плати за користування опаленням, водопроводом, газом
і електроенергією в порядку, передбаченому кожною із Сторін.

6. Для інших категорій осіб

6.1. Для працівників спеціальних формувань Народного
комісаріату шляхів сполучення, Народного комісаріату зв'язку,
плаваючого складу промислових і транспортних суден і
льотно-піднімального складу авіації, Народного комісаріату рибної
промисловості колишнього Союзу РСР, Морського і річкового флоту,
льотно-піднімального складу авіації Головного північноморського
управління, переведених у період Великої Вітчизняної війни на
положення військовослужбовців, які виконували завдання в інтересах
діючої армії і флоту в межах тилових кордонів діючих фронтів,
оперативних зон флотів, а також членів екіпажів суден
транспортного флоту, інтернованих на початку Великої Вітчизняної
війни в портах інших держав:

6.1.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

6.1.2. Користування при виході на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

6.1.3. Першочергове безкоштовне зубне протезування в
поліклініках за місцем проживання (за винятком протезування з
дорогоцінних металів).

6.1.4. Переважне право на забезпечення за місцем роботи
путівками в санаторії, профілакторії, будинки відпочинку.

6.1.5. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

6.1.6. Одержання позики на пільгових умовах на індивідуальне
житлове будівництво відповідно до законодавства Сторін.

6.1.7. Одержання позики на пільгових умовах членам садівничих
товариств для придбання і будівництва садових будинків і
благоустрій садових ділянок відповідно до законодавства Сторін.

6.1.8. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів).

6.1.9. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначених у пункті 6.1. і такі, що стали інвалідами 1 і 2 груп.

6.1.10. Пільгове оподатковування згідно з законодавством
Сторін.

6.1.11. Переважне право на встановлення квартирних телефонів.

6.1.12. Пільгове обслуговування підприємствами й
організаціями служби побуту, торгівлі, суспільного харчування,
житлово-комунального господарства, транспорту.

Надання пільг при відвідуванні культурно-просвітницьких
установ у порядку, передбаченому кожною із Сторін.

6.1.13. Першочергове влаштування у будинки-інтернати для
перестарілих та інвалідів, обслуговування в домашніх умовах, а
також обслуговування територіальними центрами соціального
обслуговування.

6.2. Для колишніх неповнолітніх в'язнів концтаборів, гетто та
інших місць примусового утримання, створених фашистами і їх
союзниками в період Другої світової війни:

6.2.1. 50-відсоткова знижка з вартості ліків, що одержують за
рецептами лікарів.

6.2.2. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

6.2.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

6.2.4. Переважне право на забезпечення за місцем роботи
путівок в санаторії, профілакторії і будинки відпочинку, а також
на прийом до садівничих товариств (кооперативів), встановлення
телефону.

6.2.5. Одержання позики на індивідуальне житлове будівництво
на пільгових умовах відповідно до законодавства Сторін.

6.2.6. Одержання позики членам садівничих товариств для
придбання або будівництва садових будинків і на благоустрій
садових ділянок на пільгових умовах відповідно до законодавства
Сторін.

6.2.7. Додаткові пільги колишнім неповнолітнім в'язням
концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання, створених
фашистами та їх союзниками в період Другої світової війни,
визнаних інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового
каліцтва та інших причин (за винятком осіб, інвалідність яких
наступила внаслідок протиправних дій):

6.2.7.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

6.2.7.2. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана цією категорією осіб і членами
сімей, які проживають разом з ними, оплачується в розмірі 50
відсотків квартирної плати в порядку, передбаченому законодавством
Сторін, а зайва житлова площа (до 15 кв. метрів) - в одинарному
розмірі.

50-відсоткова знижка з встановленої плати за користування
опаленням, водопроводом, газом і електроенергією в порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

6.2.7.3. Не можуть бути виселені з службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначені у цьому пункті і такі, що стали інвалідами 1 і 2 груп.

6.3. Дружини (чоловіки) померлих інвалідів Великої
Вітчизняної війни і прирівняних до них інвалідів, а також дружини
(чоловіки) померлих учасників війни, партизанів і підпільників,
громадян, що працювали в період блокади в місті Ленінграді на
підприємствах, установах і організаціях міста та нагороджених
медаллю "За оборону Ленінграда" і знаком "Житель блокадного
Ленінграда", що визнавалися інвалідами від масштабного
захворювання, трудового каліцтва та інших причин (за винятком
осіб, інвалідність яких наступила внаслідок протиправних дій), що
не вступали в інший шлюб:

6.3.1. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана цією категорією осіб, оплачується
в розмірі 50 відсотків квартирної плати відповідно до
законодавства Сторін, а зайва житлова площа (до 15 кв. метрів) - в
одинарному розмірі.

6.3.2. Учасникам війни і спільно проживаючим з ними членам їх
родин надається знижка в розмірі 50 відсотків із установленої
плати за користування опаленням, водопроводом, газом і
електроенергією в порядку, передбаченому кожної зі Сторін.

6.3.3. Проживаючої в будинках, що не мають центрального
опалення, надається 50-процентна знижка з вартості палива, що
здобувається в межах норм, установлених для продажу населенню.

6.4. Для громадян, що працювали в період блокади в місті
Ленінграді на підприємствах, в установах і організаціях міста і
нагороджених медаллю "За оборону Ленінграда" і знаком "Житель
блокадного Ленінграда":

6.4.1. 50-відсоткова знижка з вартості ліків, що отримують за
рецептами лікарів.

6.4.2. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

6.4.3. Переважне забезпечення за місцем роботи путівками в
санаторії, профілакторії та будинки відпочинку.

6.4.4. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

6.4.5. Право на одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне житлове будівництво в порядку, передбаченому для
інвалідів Великої Вітчизняної війни згідно з законодавством
Сторін.

6.4.6. Право на одержання позики на пільгових умовах членам
садівничих товариств для придбання або будівництва садових
будинків і на благоустрій садових ділянок згідно з законодавством
Сторін.

6.4.7. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів).

6.4.8. Переважне право на встановлення квартирних телефонів.

6.4.9. Додаткові пільги громадянам, що працювали в період
блокади у місті Ленінграді на підприємствах, в установах і
організаціях міста та нагороджених медаллю "За оборону Ленінграда"
і знаком "Житель блокадного Ленінграда", визнаними інвалідами
внаслідок масштабного захворювання, трудового каліцтва та інших
причин (за винятком осіб, інвалідність яких настала внаслідок
протиправних дій):

6.4.9.1. Безкоштовне одержання ліків за рецептами лікарів.

6.4.9.2. Житлова площа (у межах норм, передбачених чинним
законодавством Сторін), займана цією категорією осіб і членами їх
родин, що проживають разом з ними, оплачується в розмірі 50
відсотків квартирної плати в порядку, передбаченому законодавством
Сторін, а зайва житлова площа (до 15 кв. метрів) - в одинарному
розмірі.

50-відсоткова знижка з встановленої плати за користування
опаленням, водопроводом, газом і електроенергією в порядку,
передбаченому кожною із Сторін.

6.4.9.3. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначені у цьому пункті і такі особи, які стали інвалідами 1 і 2
груп.

6.5. Для осіб, нагороджених орденами і медалями СРСР за
самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу у роки
Великої Вітчизняної війни:

6.5.1. 50-відсоткова знижка з вартості ліків, що надаються за
рецептами лікарів, для пенсіонерів, що одержують пенсію в
мінімальному розмірі.

6.5.2. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

6.5.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

6.5.4. Право на одержання позики на індивідуальне житлове
будівництва на пільгових умовах згідно з законодавством Сторін.

6.5.5. Право на одержання позики членам садівничих товариств
для придбання і будівництва садових будинків і благоустрій садових
ділянок на пільгових умовах згідно з законодавством Сторін.

6.5.6. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів), встановлення телефону, ремонт квартири.

6.5.7. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначених у пункті 6.5. і осіб, які стали інвалідами 1 і 2 груп.

6.6. Для робітників та службовців, які направлялися в
Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року та в
інші країни, де велися бойові дії:

6.6.1. Користування у разі виходу на пенсію поліклініками, за
якими вони були закріплені у період роботи.

6.6.2. Переважне право на забезпечення за місцем роботи
путівками в санаторії, профілакторії та будинки відпочинку.

6.6.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час.

6.6.4. Право на одержання позики на пільгових умовах на
індивідуальне житлове будівництво згідно з законодавством Сторін.

6.6.5. Переважне право на прийом до садівничих товариств
(кооперативів), встановлення телефонів.

6.6.6. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначених у пункті 6.6. і особи, що стали інвалідами 1 і 2 груп.

6.7. Для робітників та службовців Комітету державної безпеки
колишнього Союзу РСР, що тимчасово знаходилися на території
Афганістану і не входили до складу обмеженого контингенту
радянських військ:

6.7.1. Право на безкоштовне забезпечення позачергово
протезуванням.

6.7.2. Переважне право на забезпечення за місцем роботи
путівками в санаторії, профілакторії і будинки відпочинку, а також
на прийом до садівничих товариств (кооперативів).

6.7.3. Право на використання чергової щорічної відпустки в
зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки без
збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

6.7.4. Право на першочергове забезпечення житловою площею, а
інвалідам першої групи внаслідок поранення, контузії, каліцтва або
захворювань, отриманих у бойових діях або під час виконання інших
обов'язків військової служби, - на забезпечення житловою площею
позачергово.

6.7.5. Не можуть бути виселені зі службових житлових
приміщень без надання іншого житлового приміщення категорії осіб,
зазначених у пункті 6.7. і особи, які стали інвалідами 1 і 2 груп.

6.7.6. Право на одержання позики на індивідуальне житлове
будівництво на пільгових умовах згідно з законодавством Сторін.

6.7.7. Право на позачерговий вступ у вищі і середні
спеціальні навчальні заклади і переважне право на вступ у
професійно-технічні навчальні заклади і на курси для навчання
відповідним професіям.

Пояснювальна записка

до Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій
для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної
війни, учасників бойових дій на території інших
держав, сімей загиблих військовослужбовців

15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності
Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і
гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни,
учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців.

Укладення цієї Угоди викликане необхідністю міжнародного
правового врегулювання питань соціального захисту учасників і
інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів сімей загиблих
військовослужбовців та прирівнених до них осіб, збереження за ними
встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання.

Ратифікація Угоди сприятиме поглибленню співробітництва між
країнами-учасницями Співдружності в галузі соціального захисту
населення. Вона не потребує внесення змін до чинного законодавства
і прийняття нових законодавчих актів.

Оскільки рівень соціального захисту ветеранів війни,
встановлений національним законодавством України, значно вищий за
рівень, передбачений Угодою, то її ратифікація та наступне
застосування не потребує додаткових витрат із державного бюджету.
Так, якщо витрати на реалізацію Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 )
складають в даний час близько 100 трлн.крб, то витрати на
реалізацію вказаної Угоди в сумі цих витрат становитимуть лише
близько 50 процентів.

Виконання Угоди в Україні забезпечуватимуть:

Міністерство соціального захисту населення України;

Міністерство оборони України;

Міністерство фінансів України;

Міністерство економіки України.

Розрахунок
витрат коштів з Державного та місцевих бюджетів на реалізацію
статті 3 Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для
учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників
бойових дій на території інших держав, сімей загиблих
військовослужбовців

-----------------------------------------------------------------------

Назва пільгової | Короткий зміст |Кількість|Витрати на|Загальна

категорії | пільг | осіб |одну особу|сума витрат

громадян | | (тис.) |на рік |на рік

| | |(млн крб) |(млрд крб)

------------------+-------------------+---------+----------+-----------

1 | 2 | 3 | 4 | 5

-----------------------------------------------------------------------

учасники війни, надання 200 1,7 340
інваліди війни, невідкладної
учасники бойових медичної допомоги
дій на території ветеранам війни та
інших країн, сім'ї обслуговування
загиблих службами побуту,
військово- торговельного
службовців обслуговування,
підприємств
транспорту,
житлово-
комунального
господарства

Публікації документа

• Зібрання чинних міжнародних договорів України — 2006 р., № 6, / Книга 1 /, стор. 724, стаття 1445
• Офіційний вісник України від 28.12.2007 — 2007 р., № 96, стор. 64, стаття 3511, код акту 41815/2007

Наведена нижче Постанова є основою відмови в судах по позовах про оформлення посвідчення УБД.

Наведена вище Постанова є основою відмови в судах по позовах про оформлення посвідчення УБД.

  

Нижче подаю низку витягів з матеріалів судів, що визнають українців учасниками бойових дій.

  

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 25 серпня 2010 року           11:10           № 2а-11597/10/2670

  Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Гладій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом     ОСОБА_1

до                     Київського міського військового комісаріату

про                   визнання протиправним та скасування рішення про відмову надати статус

                         учасника бойових дій та зобов’язання вчинити певні дії

  ВСТАНОВИВ:  

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення від 23.07.2010 р. про відмову надати статус учасника бойових дій та зобов’язання вчинити дії щодо визнання його учасником бойових дій, шляхом надання посвідчення встановленого зразку.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», згідно з положеннями якого, учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки у період з 1988 по 1989 р.р. був відряджений до Вірменської Радянської соціалістичної республіки, Азербайджанської РСР, Узбецької РСР та Грузинської РСР, у яких був задіяний для виконання завдань по контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охороні державних установ, разом з військами здійснював контроль по дотриманню населенням міста умов введення комендантського часу, проводив вилучення вогнепальної зброї, а також виконання заходів по забезпеченню громадського порядку та несення служби на блок-постах по охороні населених пунктів від можливих збройних нападів та насилля з боку конфліктуючої сторін. Несення служби проходило завжди в бойовій екіпіровці.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, явку в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся рекомендованим листом,  причини неявки представника відповідача не відомі.

У зв’язку з неявкою представника відповідача, відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі, наявних в матеріалах справи, доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

 ОСОБА_1, перебував на навчанні в Саратовському вищому військовому командному училищі ім. Ф.Е. Дзержинського МВС СРСР в період з 1988 по 1989 роки.

Відповідно до Архівної довідки наданої Центральним архівом внутрішніх військ МВС Російської Федерації, згідно наказу СВВККУ МВС СРСР № 134 с/ч від 05.07.1988 року ОСОБА_1 був відряджений для проходження служби в м. Єреван Вірменської РСР, згідно з наказом СВВККУ МВС СРСР № 235 с/ч від 19.11.1988 року проінформовано про відрядження до м. Баку, Азербайджанської РСР для виконання службового завдання, наказом СВВККУ МВС СРСР № 108 с/ч від 04.06.1989 р. направлений до м. Фергана та м. Сухумі, для виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку.

01.07.2010 року позивач звернувся до Комісії Київського міського військового комісаріату з питань із встановлення статусу ветерана війни із заявою про визнання його учасником бойових дій у зв’язку з перебуванням у службовому відрядженні по виконанню ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишнього СРСР.

За результатом розгляду матеріалів, відповідач прийняв рішення про відмову позивачу у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав, про що свідчить витяг із протоколу №5 засідання Комісії Київського міського військового комісаріату з питань із встановлення статусу ветерана війни (копія в матеріалах справи).

У відповідності з п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, зазначених  у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.

Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в  Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.   

24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін “інші країни” слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.   

Слід зазначити, що в примітці № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але  Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим  фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб,  примітка № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" лише встановлює, що надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР, залежить від наявності довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція "інші країни після 1979 року". Таким чином вважати що позиція "інші країни після 1979 року" стосується виключно військових фахівців, що направлялися Генеральним штабом Збройних Сил СРСР немає ніяких підстав.

Крім того слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну “бойові дії”, а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в середньоазійских та кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів.

Проте, позивачем в судовому засіданні надані: наказ № 298 від 29.11.1989 р. про встановлення періодів надзвичайних ситуацій в країнах (відповідно до переліку, копія долучена до матеріалів справи), копія засідання політбюро ЦК КПСС, указ Президіума ВР СРСР.

Хоча Вірменія, Азербайджан, Узбекистан, Грузія не включені у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території республік і піддавав ризику своє життя і здоров’я.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд, -

  ПОСТАНОВИВ:

  Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії Київського міського військового комісаріату з питань із встановлення статусу ветерана війни оформлене протоколом від 23.07.2010 р. № 5 про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій.

Зобов’язати Київський міський військовий комісаріат вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати на його ім’я посвідчення установленого зразка.

  Постанова набирає законної сили відповідно до ст..254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

  Суддя                                                                                                               Н.Г. Вєкуа

  Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –27.08.2010р.

В судовому засіданні достовірно встановлено наступне:

В період з 08.07.1989 року по 01.07.1991 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира роти БТР 14 спеціального моторизованого полку міліції 69 конвойної дивізії Управління Внутрішніх військ по Північному Кавказу та Закавказзю МВС СРСР в м. Єреван Вірменської РСР військова частина 5457), з 01.07.1991 року по 29.01.1992 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника штабу 2 мотострілецького батальйону 61 оперативного полку 69 дивізії Управління Внутрішніх військ по Північному Кавказу та Закавказзю МВС СРСР в м. Єреван Вірменської РСР (військова частина 3689). З 25.09.1989 року по 29.12.1991 року служба ОСОБА_1 проходила в районі надзвичайного стану, де він постійно виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в прикордонних районах Вірменської та Азейбаржанської республік колишнього СРСР. Будучи командиром роти на БТР безпосередньо приймав участь у виконанні службово-бойових завдань по протидії незаконним озброєним формуванням з боку Азейбаржанської республіки колишнього СРСР в бойовій екіпіровці зі зброєю та бойовою технікою підрозділу з правом її застосування з метою захисту населенню та населених пунктів Вірменської РСР.

а.с.21

Період служби з 25.09.1989 року по 29.12.1991 рік, зарахований ОСОБА_1 на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР № 797 - 173 від 25.09.1989 року в вислугу років 1,5 місяці за 1 місяць служби для призначення пенсії, а також ОСОБА_1 отримував за цей час оклади грошового утримання у полуторному розмірі та інші пільги передбачені наказом МВС СРСР № 0169 від 18.10.1989 року "Про порядок виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989 року № 797 -173" і виданого на виконання розпорядження ради Міністрів СРСР від 08.03.1990 року № 460 - РС наказу МВС СРСР № 022 від 09.04.1990 року "Про деякі пільги військовослужбовцям, які залучаються до виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах".

а.с. 6

С лужба ОСОБА_1 де він брав участь у бойових діях проти незаконних військових формувань проходила в місцях в яких згідно пункту 2 Наказу МВС СРСР № 298 від 29.11.1989 року "Про встановлення періодів надзвичайних обставин" зазначено, що 25.09.1989 року був встановлений режим надзвичайного стану в Вірменській РСР: м. Єреван, райони - Араратський, Верденізський, Розданський, Масіський, Мегрінський, Туманянський, Ноємберянський, Красно-сільський, Кафанський, Іджеванський, Шамшадінський. За безпосередню участь у бойових операціях по боротьбі з незаконними військовими формуваннями по захисту населення Вірменської РСР наказом Начальника Внутрішніх військ МВС СРСР № 34 від 09.02.1990 року ОСОБА_1 було нагороджено нагрудним знаком Внутрішніх військ МВС СРСР "За відзнаку в службі І ступеню", наказом МВС Вірменії № 66 від 20.02.1990 року нагрудним знаком МВС СРСР "За зразкову службу в МВС".

а.с.8, 9

На підставі викладеного суд дійшов до висновку про те, що необхідно встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити факт проходження ОСОБА_1 військової служби в місцях проведення бойових дій в період з 25.09.1989 року по 29.12.1991 року .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.24,46,64 Конституції України, п.2 ст.6 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту «, Постановою Кабінету Міністрів України» від 08 лютого 1994 року за № 63, ст.ст. 10,11, 212-215,218,234 ЦПК України, суд,-

Вирішив :

Заяву ОСОБА_1, зацікавлена особа Управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України про встановлення факту , що має юридичне значення задовольнити.

Встановити факт проходження військової служби ОСОБА_1 (особистий номер Н-841141) в місцях проведення бойових дій в період з 25.09.1989 року по 29 .12.1991 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд Суворовського району міста Одеси шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя підпис

Вірно:

Суддя -

У відповідності з п.2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово- Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу PCP (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 22.09.1994 року (із змінами і доповненнями № 1296 від 08.11.2007 року) «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої  розвідки, інших  військових  формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових  дій на їх території, де також міститься вказівка, що  бойові  дії  велися і в інших  країнах  після грудня 1979 року,але інформацію про участь в них надає Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР відносно військових  фахівців.  

Суд вважає, що під визначенням «інші країни після 1979 року», яке міститься в постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, слід розуміти також і колишній Союз РСР, оскільки вказаний термін оцінюється по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Суд зазначає, що є загальновідомими факти  про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних  республік Союзу РСР та створення на їх території незалежних  держав, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках  виникали непоодинокі  етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органів внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання метою яких  були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалось, що в союзних  республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів чи мало спеціальне завдання МВС СРСР, на виконання якого був направлений зазначений підрозділ, характер бойового.  

Також слід враховувати, що на виконання доручення КМУ № 42048/4/1-05 від 05.09.2005 р. МЗС України  в листі від 21.09.2005 р. вих. № 620/14-110-1410 надало інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови, а саме Нагірно-карабаський конфлікт (Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 р. по квітень 1994 р.); Грузино-південноосетинський та грузино-абхазький конфлікти (в Грузії не існує законодавчих актів, які б юридично визначали періоди ведення бойових дій, однак в державних органах влади прийнято вважати, що військова фаза тривала у ході грузино-південноосетинського конфлікту з жовтня 1990 року по 23 червня 1992 року; у ході грузино-абхазького конфлікту – з 14 серпня 1992 року до 30 вересня 1993 року).  

Проте, окрім вищевказаних офіційних документів (архівних довідок) позивачем долучені до матеріалів справи численні статті засобів масової інформації щодо подій на території Узбецької РСР, Вірменської РСР та Азербайджанської РСР під час перебування позивача на вказаній території. Відповідно до інформації, яка міститься у цих виданнях, на той час на території  Узбецької РСР, Вірменської РСР та Азербайджанської РСР відбувалися масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.

Таким чином, хоча Узбецька РСР, Вірменська РСР та Азербайджанська РСР не включені в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою КМУ від 08.02.1994 р. за № 63, судом встановлено, що позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних  конфліктах  із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє  життя і здоров’я.   

           Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності  суб’єктів  владних  повноважень адміністративні суди  перевіряють, чи прийняті  (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень  та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)          з використанням повноваження з метою, з якою  це повноваження надано;

3)          обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх  обставин, що  мають значення  для прийняття рішення (вчинення  дії);

4)          безсторонньо (неупереджено);

5)          добросовісно;

6)          розсудливо;

7)          з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи несправедливій  дискримінації;

8)          пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного  балансу між  будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та  інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване  це рішення (дія);

9)          з урахуванням права  особи  на участь у  процесі прийняття рішення;

10)          своєчасно, тобто  протягом розумного строку.

          Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних  повноважень  обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача, якщо він заперечує  проти адміністративного позову.

          Враховуючи те, що факт перебування позивача у період з 1988 р. по 1989 р. на території колишніх  союзних  республік де в цей  час велись  бойові  дії підтверджений належними доказами та не заперечується відповідачем, суд вважає доведеним участь позивача у виконанні завдань в умовах масових заворушень при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувалися на територіях Узбецької РСР, Вірменської РСР та Азербайджанської РСР, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному  обсязі.

          Заперечення відповідача спростовуються  вищевикладеними обставинами.

          Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо  судове  рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних  повноважень, суд присуджує  всі  здійсненні нею  документально підтверджені судові  витрати з Державного бюджету України (або  відповідного місцевого бюджету, якщо іншою  стороною був  орган  місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 159-163 КАС України, суд –

Під визначенням «інші країни після грудня 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР, оскільки 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою, по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року» міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни» слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Також, слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після грудня 1979 року» встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до п. «інші країни після 1979 року» лише встановлює, що надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик які б давали можливість визначити певні дії як бойові.

Таким чином при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини які супроводжували його перебування на зазначених територіях.

При цьому слід враховувати, що загальновідомими є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме в період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема Середньоазійских та Закавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 22.04.2010 року № 4/А/З-1146, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР.

Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.

Зазначене свідчить про те, що в 1988 - 1990 роках до вищезазначених країн ОСОБА_1 направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдовській РСР відряджався з особовим складом для виконання службових обов’язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов’язаного з масовими суспільними проявами.

Як вже зазначалося, учасниками бойових дій, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Тобто, безпосередня участь, в бойових діях не є обов’язковою вимогою для присвоєння статусу учасника бойових дій. Факт співпраці Міністерства Оборони СРСР, Міністерства Внутрішніх Справ СРСР, участь працівників МВС СРСР у забезпеченні бойової діяльності  військовослужбовців МО СРСР, внутрішніх військ  МВС СРСР (у тому числі і співпраця з такими військами у вигляді охорони громадського порядку в умовах надзвичайного стану, оголошеного в зв’язку з масовими антигромадськими проявами, проведення вилучення вогнепальної зброї та вибухових пристроїв у конфліктуючих сторін, охорона державних і військових установ, забезпечення особистої безпеки коменданту району надзвичайного стану) також є загальновідомим і не потребує доказування.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).     

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до вищенаведеного суд дійшов висновку, що рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 5 від 16.08.2010 року в частині відмови у визначенні учасником бойових дій ОСОБА_1 прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р. зі змінами та доповненнями, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після грудня 1979 року»встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до п. «інші країни після 1979 року»лише встановлює, що надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії"", а також вичерпних характеристик які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Молдавської РСР та Грузинської РСР характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини які супроводжували його перебування на зазначених територіях.

При цьому слід враховувати, що загальновідомими є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме в період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема Середньоазійских та Закавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 05.11.1999 р. № 3/41-532, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і Позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР. Вірменської РСР, РСР Молдови та Грузинської РСР.

Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.

Зазначене свідчить про те, що в 1988 - 1990 роках до вищезазначених країн Позивач направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдовській РСР відряджався з особовим складом для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов'язаного з масовими суспільними проявами.

 Як вже зазначалося, учасниками бойових дій, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються:  учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Тобто, безпосередня участь, в бойових діях не є обов’язковою вимогою для присвоєння статусу учасника бойових дій. Факт співпраці Міністерства Оборони СРСР, Міністерства Внутрішніх Справ СРСР, участь працівників МВС СРСР у забезпеченні бойової діяльності  військовослужбовців МО СРСР, внутрішніх військ  МВС СРСР (у тому числі і співпраця з такими військами у вигляді охорони громадського порядку в умовах надзвичайного стану, оголошеного в зв’язку з масовими антигромадськими проявами, проведення вилучення вогнепальної зброї та вибухових пристроїв у конфліктуючих сторін, охорона державних і військових установ, забезпечення особистої безпеки коменданту району надзвичайного стану) також є загальновідомим і не потребує доказування. До того ж, позивачем надані документи, які підтверджують його участь у забезпеченні бойової діяльності військ у районі надзвичайного стану в період ведення бойових дій.

Учасниками бойових дій, відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються: особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Факт залучення до розмінування полів і об'єктів народного господарства підтверджено розпоряджень командувача внутрішніх військ НР.3/8-6422 від 23.11.2007 р. та НР. 3/8-5982 від 12.11.2008 р., наказами, актами виконаних робіт, посвідченнями про відрядження, фото про виконання даних робіт.

Крім того, суд зазначає, що Позивачу Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

В зв»язку з чим суд не приймає посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 р. № 776 з 01.01.2006 р. проведення робіт з виявлення, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів на території України знаходиться в ком петенції МНС України за винятком територій, які надані для розміщення і постій ної діяльності військових частин Збройних Сил України та інших військових фо рмувань, що передбачає можливим, відповідно до рішення командувача внутріш ніх військ, виконання знищення ВНП силами та засобами інженерного забезпе чення військових частин.

 Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).     

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до вищенаведеного суд дійшов висновку, що рішення комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 2 від 12.03.2010 р. в частині відмови у визначенні учасником бойових дій ОСОБА_1 прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

В зв»язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 м. Донецьк до Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ та Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій м. Київ про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов’язання Головного управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов’язання Головного управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка підлягають задоволенню в повному обсязі.    

 На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р. зі змінами та доповненнями, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                       ПОСТАНОВИВ:

Суд зазначає, що бойові дії у Вірменській РСР, Грузинській РСР та Азербайджанській РСР на період відрядження позивача у вказані республіки колишнього Радянського Союзу – це загальновідомий факт.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із змінами, відповідно до якої до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території включені, зокрема, інші країни з грудня 1979 року.

Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Однак, відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій, враховуючи послужний список, показання свідків та надані позивачем матеріали.

Отже, надання позивачу статусу учасника бойових дій є гарантією соціального захисту військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, якої неможливо позбавити через внесення змін до законодавства вже після закінчення періоду часу перебування позивача у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово, через що позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Порядок розгляду питань, пов'язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України  № 16 від 13 січня 1995 року «Про застосування п.2. ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ч. 1 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого Постановою КМУ від 13.01.95 № 16,  Комісія створюється у міністерстві та відомстві для розгляду заяв громадян, які працювали на підприємствах, в установах та організаціях відповідних міністерств і відомств і були направлені ними на роботу за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР в держави, де в цей період велися бойові дії.

Відповідно до ч. 3 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Комісія зобов'язана:

- приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;

- інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника;

- розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін;

- видавати довідки за зразком згідно з додатком.

Відповідно до ч. 5 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій,  рішення Комісії вважається правомочним тоді, коли за нього проголосувало не менше половини її членів.

Відповідно до ч. 6 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій,   рішення з усіх розглянутих Комісією питань заносяться до протоколу.

Документами, які підтверджують право громадянина на отримання ним статусу учасника бойових дій  в якості належних та допустимих доказів судом можуть братися до уваги :

- показання свідків, які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником;

- грамоти, фотографії (оригінали);

- газетні матеріали того часу;

- історичні довідки, документи та інші архівні матеріали;

- інші документи, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок по заяві.

Отже, згідно вказаних нормативно-правових актів встановлення відповідного статусу учасника бойових дій є компетенцією відповідних комісій. Комісія виносить рішення колегіально, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість членів комісії від її загального складу.

Судом встановлено, що комісія, яка розглядала питання про встановлення статусу учасника бойових дій позивачу, є компетентним органом при прийнятті таких рішень.

Враховуючи в сукупності досліджені судом обставини та факти, суд приходить до висновку, що рішення комісії ГУ МВС України в АР Крим з питань встановлення статусу  учасника бойових дій та Великої Вітчизняної війни від 23.11.2009 року, викладене у пртоколі №9, яким позивачу відмовлено у встановленні йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником  бойових дій.  

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що рішення відповідача по відмові у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, не може бути визнане таким, що вчинене на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову щодо непідтвердження особистої участі позивача у бойових діях, оскільки факт особистої участі позивача у  бойових діях підтверджено показаннями свідків, допитаних судом під присягою.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Враховуючи повноваження суду, визначені ст.162 КАС України, суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід визнати протиправним та скасувати спірне рішення комісії ГУ МВС України в АРК, а не визнати його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, відповідно до п.1 ч.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.

Підпункт 2 п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що розмір судового збору визначається відповідно до п.п. «б» п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, встановлених п.п. 3 цього пункту. Ставка державного мита із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян дорівнює 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (3,40грн.).

Судом встановлено, що позивачем сплачено 10,00грн. судового збору, отже судовий збір сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, оскільки сплаті підлягало 3,40грн, але питання про повернення надмірно сплаченої суми судового збору може бути вирішено за заявою позивача, відтак такої заяви на адресу суду не надійшло, тому стягненню з Державного бюджету України підлягає 3,40грн. судового збору.

У зв’язку зі складністю справи, судом 20.04.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 26.04.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, 

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають статус учасників бойових дій, що підтверджується відповідними посвідченнями учасників бойових дій за особисту участь у бойових діях на території Азербайджанської, Аб хазької, Вірменської РСР в період з 1988 по 1990 роки.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2010 року ОСОБА_2 звернувся до Військового комісаріату АР Крим із заявою про визнання його учасником бойових дій на підставі того, що при проходженні військової служби на посаді командиру відділення військової частини № 5461 в період з 1989 по 1990 роки він неодноразово залучався до виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного положення і при озброєних конфліктах.

Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії військового комісаріату АР Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни, яка створена у відповідності до наказу Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158.

Відповідно до протоколу № 4 від 01.06.2010 року засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій у зв’язку з тим, що Азербайджан не входить до переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, ВМФ, Комітету державної безпеки та осіб рядового та начальницького складу МВС СРСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 затверджений перелік держав.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у  справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь –якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасного, тобто розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної  влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України  "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XIІ від 25.03.1992 року військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Статтею 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до преамбули цього Закону (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII, цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Згідно пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Бойові дії у Грузинській РСР та Азербайджанській РСР в період відрядження позивача у вказані республіки колишнього Радянського Союзу - це загальновідомий факт.

          Кабінетом Міністрів України 08.02.1994 року прийнято Постанову № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою затверджений Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. У зазначеному Переліку зафіксовано, що до держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, відносяться, зокрема, інші країни з грудня 1979 року.

Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Однак, відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій, враховуючи послужний список, показання свідків та надані позивачем матеріали.

Судова колегія зазначає, що надання позивачу статусу учасника бойових дій є гарантією соціального захисту військовослужбовців, якої неможливо позбавити через внесення змін до законодавства вже після проходження позивачем служби у Азербайджанській та Грузинській РСР.

Доводи заявника апеляційної скарги, що позивач звернувся до некомпетентного органу щодо встановлення статусу учасника бойових дій та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач проходив службу в підрозділах МВС, судова колегія не приймає до уваги з наступних підстав.

Порядок розгляду питань, пов'язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України  № 16 від 13.01.1995 року "Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"".

Згідно з пунктом 2 вказаної постанови участь громадян, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього Союзу РСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники.

Відповідно до пункту 1 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року за № 428/16444, комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі - Комісії) створюються в Міністерстві оборони України, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.

Пунктом 6 наказу від 08.04.2009 року № 158 передбачено, що на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.

Матеріалами справи, а саме послужним списком ОСОБА_2 підтверджується факт того, що 03.12.1988 року він був призваний до Збройних Сил СРСР та проходив службу в Збройних силах СРСР у військовій частині 5461.

Отже, саме Військовий комісаріат АР Крим є компетентним органом щодо розгляду заяви позивача про встановлення статусу учасника бойових дій.

Цей факт також підтверджується тим, що підставою для відмови позивачу у встановленні статусу учасника бойових дій стало не звернення до некомпетентного органу, на чому наполягає відповідач, а відсутність Азербайджану у переліку держав, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року.

Відповідно до пункту 7 наказу від 08.04.2009 року № 158  Комісія зобов'язана: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії; робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у тримісячний термін; заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази; у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.

Згідно з частиною восьмою наказу № 158 від 08.04.2009 року Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій для військовослужбовців, які були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, та для військовослужбовців постійного складу (особовий склад миротворчих підрозділів, військові спостерігачі, військові поліцейські) на підставі документів: витягу з наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває у складі миротворчих сил; витягу з відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби у складі миротворчих сил; довідки про проходження військової служби у складі миротворчого підрозділу;

Пунктом 9 наказу № 158 від 08.04.2009 року встановлено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.

Всупереч зазначеним нормам чинного законодавства, відповідачем в порядку статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не були надані докази того, що позивача було повідомлено про час та дату засідання комісії, а також те, що у зв’язку з відсутністю необхідних документів комісією було заслухано пояснення свідків які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни від 01.06.2010 року, викладене у протоколі № 4, яким позивачу відмовлено у встановленні йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником  бойових дій.  

          Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

          Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

          Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

          Керуючись частиною третьою статті 24, статтями  160, 167, частиною першою статті 195,  пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

  вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

           

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.11.10

Справа №2а-9334/10/16/0170

  

   Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О.Ю., при секретарі Габрись П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом ОСОБА_1

до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправною та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій,     

                                           за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1;

відповідача – Григорчук О.А., довіреність № 91 від 11.01.2010 року;

          третьої особи – Д`яконова Л.В., наказ № 1437 від 02.09.2010 року;

за участю свідків: ОСОБА_4, посвідчення серії НОМЕР_2;                                        

                                 ОСОБА_5, паспорт серії НОМЕР_3;

                              ОСОБА_6, паспорт серії НОМЕР_4;

Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни про відмову у встановленні ОСОБА_1, 1970 року народження, статусу учасника бойових дій, викладене у виписці з протоколу № 4 від 01.06.2010 року; зобов’язати комісію Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни визнати ОСОБА_1, 1970 року народження, учасником бойових дій та видати ОСОБА_1, 1970 року народження, посвідчення встановленого зразка.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що посилання відповідача при відмові у визнанні його учасником бойових дій на примітку № 6 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 3 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на вимогу якої позивач повинен був надати довідку на Комісію про його особисту участь в бойових діях, яка видавалася 10-м Головним Управлінням Генерального штабу Озброєних сил СРСР, є незаконною та безпідставною, оскільки 10-е Головне Управління Генерального штабу Озброєних сил СРСР не мало відношення до спеціальних підрозділів МВС, тоді як позивач проходив військову службу в МВС. Крім того, як зазначає позивач, в п. 6 примітки до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 3 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказані лише військовослужбовці, яким видавалися індивідуальні довідки на пільги. В п. 2 вказаної постанови вказаний перелік держав, яким надавалася допомога із участю, у тому числі, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього СРСР і періодів бойових дій на території , тобто мова йде про співпрацівників органів внутрішніх справ. Також, як вказує позивач в адміністративному позові, не взято до уваги і примітка № 6 вказаної постанови в частині «Інші країни після грудня 1979 року».    

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.07.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.09.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.11.2010 року, позивач наполягав на задоволенні заявлених ним позовних вимог з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу та брав участь в виконанні службово-бойових та опера тивних завдань в районах надзвичайного стану у період з 1989 по 1990 рік на території Грузинської та Азербайджанської СРСР (м. Сухумі, м. Баку). Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року № 63 затверджений перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Проте по дії, які відбувались у період з 1989 по 1990 рік в Грузинській, Азер байджанській РСР, як бойові дії, не передбачені вказаним Переліком.

Як вказує відповідач, посилання позивача на пункт Постанови «Інші країни після 1979 року» є також невірним, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 63 затверджено перелік держав і періодів бойових дій на їх території, а Азербайджансь ка, та Грузинська РСР не були самостійними державами і входили до складу СРСР, а також країни, на яких велися бойові дії, чітко затверджені нижче в постанові.

Крім того відповідач зазначає, що п.6 примітки Постанови вказано, що військовим фахівцям, які залучалися до бойових дій в країнах після 1979 року видавалися довідки 10 Головного управління Генерального Штабу Збройних сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. В даному випадку позивачу така довідка не надавалась.

Також відповідачем було зазначено про те, що відповідно до п. 3 Інструкції про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни-учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року № 429/16445) передбачено, що посвідчення учасника бойових дій, нагрудні знаки та листи талонів видаються:

військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) у Міністерстві оборони України, військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України, - Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України;

військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, - Головним управлінням особового складу Генерального штабу Збройних Сил України;

громадянам з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах, - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами;

громадянам, які визнані учасниками бойових дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами за місцем їх реєстрації.

В той час, як позивач проходив службу в підрозділах МВС, а тому звернувся не до компетентного органу для видачі йому відповідного посвідчення.

На підставі зазначеного вище, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи також заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримуючи позицію відповідача стосовно того, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.1994 року № 63 затверджений перелік держав і періодів бойових дій на їх території. Проте по дії, які відбувались у період з 1989 по 1990 рік в Грузинській, Азер байджанській РСР, як бойові дії, не передбачені вказаним Переліком.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 03.12.1988 року був призваний на строкову військову службу у військову частину 5461, де проходив службу в період з 24.05.1989 року по 18.12.1990 року на посаді командира відділення, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_5 та послужним списком позивача.

Судом встановлено, що в період з 1989 по 1990 роки ОСОБА_1 направлявся у складі військової частини № 5461 до Азербайджансь кої, та Грузинської РСР для виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного стану та при озброєних конфліктах по нормалізації обстановки, поновлення законності та правопорядку.

Цей факт підтверджується, зокрема архівною довідкою Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 3/35-563 від 02.06.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_1 за період служби з 03.12.1988 року по 18.12.1990 року знаходився в службових відрядженнях для виконання службово-бойових задач по охороні громадської безпеки при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами в період:

- з 16.01.1990 року (наказ № 14 від 16.01.1990 року) по 19.06.1990 року (наказ № 50 від 27.02.1990 року) в м. Баку Азербайджанської РСР;

- з 05.03.1990 року (наказ № 55 від 05.03.1990 року) по 19.06.1990 року (наказ                 № 146 від 20.06.1990 року) в м. Баку Азербайджанської РСР.

Судом встановлено, що у відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 25.09.1989р. № 795-173 і наказу МВС СРСР від 18.10.1989р. № 0169 ОСОБА_1 приймав участь в забезпеченні режиму надзвичайного положення на території  Азербайджансь кої РСР. Як пояснив позивач у судовому засіданні, в ніч з 19 на 20 січня 1989р. в м. Баку були введені внутрішні війська МВС СРСР, в склад об’єднаного групування входила військова частина № 5461, у якій на той момент проходив службу позивач на посаді командира відділення. Під час здійснення маршу підрозділів внутрішніх військ, як пояснював позивач, вони були піддані обстрілам зі сторони осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, в результаті яких були вбиті і поранені 20 військовослужбовців.

У період перебування у відрядженні в Азербайджанській РСР з 16.01.1990р. по 27.02.1990р. та з 05.03.1990р. по 20.06.1990р. ОСОБА_1 виконував такі бойові задачі: охороняв та обороняв державні установи (Нарімановський райком партії м. Баку, Рада міністрів АССР); вилучав зброю у осіб, які входили до незаконних озброєних формувань; супроводжував та виводив біженців з території Азербайджанської РСР, ніс службу на бронетранспортерах з метою виконання завдань з дотримання комендантської години та затримання осіб, що порушують комендантську годину; охороняв громадський порядок.

Також у судовому засіданні позивач пояснив, що в період з 15.07.1989 року по 26.08.1989 року перебував у службовому відрядженні в Грузії в м. Сухумі. Службове відрядження було викликано міжнаціональним озброєним конфліктом між грузинським та абхазьким населенням, для локалізації якого в зону конфлікту були введені спеціальні моторизовані частини внутрішніх військ МВС СРСР. Виконуючи обов’язки командиру відділення військової частини позивач здійснював патрулювання на бронетранспортерах в гірських районах з метою виявлення незаконних озброєних формувань, охорону громадського порядку, вилучення зброї у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, забезпечував охорону ремонтних бригад залізничної служби з відновлення мережі залізниці на ділянці Поті – Сухумі – Гагри – Сочі. Виконання задач було пов’язано з ризиком для життя та здоров’я, при повному військовому обмундируванні та озброєнні автоматичною зброєю.

Для підтвердження обставин справи, на які посилається позивач у адміністративному позові як на підставу задоволення адміністративного позову, а саме підтвердження факту особистої участі позивача у бойових діях, судом допитані у якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які мають посвідчення учасників бойових дій за особисту участь у бойових діях на території Азербайджанської, Аб хазької, Вірменської РСР в період з 1988 по 1990 роки.

З пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що він разом з ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині №5461 з 1989 року до 1990 роки в м. Сухумі. Як пояснив свідок, у військовій частині 5461 він проходив службу з 1984 по 1991 роки на посаді начальника фінансового відділення полка в званні старшого прапорщика. У 1989 році особовий склад полку був командирований до м. Сухумі, в подальшому – до м. Баку. Під час служби в м. Баку він разом з ОСОБА_1, який входив до складу очолюваної ним групи, приймав участь у чергуваннях на блокпостах, вилучав зброю у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань. При цьому вони неодноразово піддавались нападам з застосуванням зброї, знищували бойові точки. При русі на бронетранспортерах по гірським дорогам вони також піддавались обстрілу бойовиками. Під час служби були озброєні табельною зброєю та автоматами, які неодноразово застосовували. Під час бойових дій в м. Баку внаслідок обстрілу в сусідній військовій частині загинуло біля 20 осіб, тобто життя та здоров’я ОСОБА_1 знаходилось в небезпеці.

Свідок ОСОБА_4 за особисту участь у бойових діях має посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка (посвідчення серії НОМЕР_2, видане 17.06.2010 року), оригінал якого оглянутий судом в судовому засіданні.

З пояснень свідка ОСОБА_5 вбачається, що він служив у військовій частині 5461 на посаді командира взводу в званні старшого прапорщика. В серпні-вересні 1989 року особовий склад полку, в тому числі і ОСОБА_1, проходили службу в м. Сухумі. При цьому чергували на блокпостах, патрулювали гірські дороги та бронетранспортерах. Особовий склад був озброєний автоматичною зброєю, яка неодноразово застосовувалась. В сусідніх військових  частинах – Московському ВМСДОК, Харківському полку міліції були втрати в результаті обстрілів. 16.01.1990 року він був командирований в м. Баку, де 19-20.01.1990 року  були озброєні зіткнення, в яких приймав участь як він сам, так і ОСОБА_1  За участь в цих подіях командир першої роти, де служив ОСОБА_1, був нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Під час служби в Азербайджанській РСР особовий склад частини приймав участь у звільненні заручників, ніс службу на блокпостах, виявляв зброю у осіб, що входили до складу незаконних озброєних формувань, неодноразово застосовували зброю. В сусідній військовій частині під час обстрілу згинуло біля 20 осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 привласнений статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій встановленого зразка серії НОМЕР_6.

З пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що він разом з ОСОБА_1 в 1990 році за наказом керівництва у складі військової частини № 5461 був відряджений до м. Баку для локалізації міжнаціонального озброєного конфлікту між азербайджанським і вірменським населенням. Свідок разом з позивачем та іншими військовослужбовцями неодноразово приймали участь в озброєних конфліктах та застосовували зброю,  що свідчить про пряму загрозу здоров’ю та життю. Службу несли у бронежилетах та в повному озброєнні, постійно ризикували життям та здоров’ям.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 привласнений статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій встановленого зразка серії НОМЕР_7.

З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2010 року ОСОБА_1 звернувся до Військового комісаріату АР Крим із заявою про визнання його учасником бойових дій на підставі того, що при проходженні військової служби на посаді командиру відділення військової частини № 5461 в період з 1989 по 1990р. він неодноразово залучався до виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного положення і при озброєних конфліктах.

Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії військового комісаріату АР Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни, яка створена у відповідності до наказу Міністра оборони України від 08.04.2009 року № 158.

Відповідно до протоколу № 4 від 01.06.2010 року засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій у зв’язку з тим, що Азербайджан не входить до переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, ВМФ, Комітету державної безпеки та осіб рядового та начальницького складу МВС СРСР, військовослужбовців Збройних Сил,Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63 затверджений перелік держав.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та свідків, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, керуючись, зокрема наступним.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

П. 7 ч.1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України  «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XIІ від 25.03.1992 року військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Статтею 40 Закону України  «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У ст. 4 зазначеного Закону зафіксовано, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Учасниками бойових дій визнаються особи, які за рішенням уряду СРСР проходили службу, працювали або перебували у  відряджені в державах, де в  цей  період  велися бойові дії,  і які  брали участь в бойових діях або забезпеченні  бойової діяльності  військ.

Учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Суд зазначає, що бойові дії у  Грузинській РСР та Азербайджанській РСР в період відрядження позивача у вказані республіки колишнього Радянського Союзу – це загальновідомий факт.

Кабінетом Міністрів України 08.02.1994 р. прийнято Постанову № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України  «Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою затверджений   Перелік держав і періодів бойових дій на їх території. У зазначеному Переліку зафіксовано, що до держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, відносяться, зокрема, інші країни з грудня 1979 року.

Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Однак, відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій, враховуючи послужний список, показання свідків та надані позивачем матеріали.

Суд зазначає, що надання позивачу статусу учасника бойових дій є гарантією соціального захисту військовослужбовців, якої неможливо позбавити через внесення змін до законодавства вже після проходження позивачем служби у Азербайджанській та Грузинській РСР.

Відповідач наполягав на тому, що позивач звернувся до некомпетентного органу щодо встановлення статусу учасника бойових дій та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач проходив службу в підрозділах МВС, в той час як згідно з Інструкцією про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни-учасник бойових дій» та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року  № 158, видаються: військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) у Міністерстві оборони України, військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України, - Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України; військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України, які проходять військову службу (працюють) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, - Головним управлінням особового складу Генерального штабу Збройних Сил України; громадянам з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах, - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами; громадянам, які визнані учасниками бойових дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - військовим комісаріатом Автономної Республіки Крим, обласними та Київським міським військовими комісаріатами за місцем їх реєстрації.

Суд не погоджується з доводами відповідача в зазначеній частині з наступних підстав.

Порядок розгляду питань, пов'язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України  № 16 від 13 січня 1995 року «Про застосування п.2. ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з п. 2. Вказаної постанови участь громадян, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього Союзу РСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники.

Відповідно до п. 1 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року  № 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року  за № 428/16444, комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі - Комісії) створюються в Міністерстві оборони України, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.

Відповідно до п. 6 наказу від 08.04.2009 року  № 158 на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.

Матеріалами справи, а саме послужним списком ОСОБА_1 підтверджується факт того, що 03.12.1988 року він був призваний до Збройних Сил СРСР та проходив службу в Збройних силах СРСР у військовій частині 5461.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що саме Військовий комісаріат АР Крим є компетентним органом щодо розгляду заяви позивача про встановлення статусу учасника бойових дій.

Цей факт також підтверджується тим, що підставою для відмови позивачу у встановленні статусу учасника бойових дій стало не звернення до некомпетентного органу, на чому наполягає відповідач, а відсутність Азербайджану у переліку держав, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63.

Відповідно до п. 7 наказу від 08.04.2009 року  № 158  Комісія зобов'язана:

- приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;

- інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії;

- робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника;

- розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у тримісячний термін;

- заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази;

- у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 8 наказу № 158 від 08.04.2009 року Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій для військовослужбовців, які були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, та для військовослужбовців постійного складу (особовий склад миротворчих підрозділів, військові спостерігачі, військові поліцейські) на підставі документів:

- витягу з наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває у складі миротворчих сил;

- витягу з відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби у складі миротворчих сил;

- довідки про проходження військової служби у складі миротворчого підрозділу;

Пунктом 9 наказу № 158 від 08.04.2009 року встановлено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.

Всупереч зазначеним нормам чинного законодавства, відповідачем в порядку              ст. 71 КАС України не були надані докази того, що позивача було повідомлено про час та дату засідання комісії, а також те, що у зв’язку з відсутністю необхідних документів комісією було заслухано пояснення свідків які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.

          Враховуючи в сукупності досліджені судом обставини та встановлені факти, суд дійшов  висновку, що рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни від 01.06.2010 року, викладене у протоколі № 4, яким позивачу відмовлено у встановленні йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником  бойових дій.  

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи  те, що рішення по справі ухвалено на користь позивача, який не є суб’єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.11.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 16.11.2010 року.

Керуючись ст.ст. 160-163,167 КАС України, суд  

                                                                         ПОСТАНОВИВ:

1.   Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни про відмову встановити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, статус учасника бойових дій, викладену в протоколі № 4 від 01.06.2010 року.

3. Зобов’язати комісію Військового комісаріату Автономної Республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 учасником бойових дій та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 3,40 грн.

5. Встановити Військовому комісаріату Автономної Республіки Крим строк для подання до суду звіту про виконання постанови Окружного адміністративного  суду АР Крим від 11.11.2010 року – 1 місяць з дня набрання чинності постановою.

          У разі неподання  апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

           Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.  

  Суддя                                                                            Александров О.Ю.

             

Таким чином, судом встановлено, що позивач приймав участь у озброєних патрулюваннях, ніс військову службу в умовах загрози здоров’ю та життю, приймав участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини.

В квітні 2009 року позивач звернувся до голови атестаційної комісії з питань розгляду матеріалів про встановлення статусу «Учасника бойових дій» при ГУ МВС України в АР Крим полковнику міліції Нікітіной І.А. із заявою, згідно якої просив визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка (а.с. 14).

Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії ГУ МВС України в АР Крим з питань встановлення статусу учасника бойових дій та Великої Вітчизняної Війни 05 травня 2009 року, що підтверджується відповідним витягом із протоколу № 5 (а.с. 15).

Відповідно до протоколу № 5 від 05 травня 2009 року засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій. При цьому як свідчить зазначений протокол, на комісії виступав начальник сектору забезпечення соціальних виплат ВФРБО підполковник міліції Павленко Н.С., який зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63 затверджений перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, ВМФ, Комітету державної безпеки та осіб рядового та начальницького складу МВС СРСР, військовослужбовців Збройних Сил,Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, і періодів бойових дій на їх території, у якому відсутні Союз Радянських Соціалістичних Республік, республіки Закавказзя та Середньої Азії СРСР. У примітці № 6 вказаної постанови пояснюється, що «Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велись бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. У пред’явлених документах ця довідка відсутня. Відповідно до вказаних вимог зазначений пункт поширюється лише на військових фахівців, що направлялися Генеральним Штабом Збройних Сил СРСР, а не на осіб рядового та начальницького складу, військовослужбовців МВС СРСР, які направлялися у відрядження наказами органів і підрозділів МВС СРСР для виконання завдань з охорони громадського порядку на території республік СРСР, де був введений надзвичайний стан, пов’язаний з масовими антигромадськими проявами.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже «на підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов  та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.  

Щодо правомірності відмови відповідача у встановленні та підтвердженні наявності підстав, які дають право визнати позивача учасником бойових дій, відповідач діяв упереджено, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо та без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до преамбули цього Закону (із змінами та доповненнями).

У відповідності до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Учасниками бойових дій відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Разом з тим відповідно до п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.

Суд зазначає, що бойові дії у Вірменській РСР, Грузинській РСР та Азербайджанській РСР на період відрядження позивача у вказані республіки колишнього Радянського Союзу – це загальновідомий факт.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із змінами, відповідно до яких до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території включені, зокрема, інші країни з грудня 1979 року.

Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією, військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Однак, відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій, враховуючи послужний список та надані позивачем матеріали.

Отже, надання позивачу статусу учасника бойових дій є гарантією соціального захисту військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, якої неможливо позбавити через внесення змін до законодавства вже після закінчення періоду часу перебування позивача в Азербайджанській республіці у складі 165 окремого ремонтно - відновлюючого батальйону, через що позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Порядок розгляду питань, пов'язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України  № 16 від 13 січня 1995 року «Про застосування п.2. ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ч. 1 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого Постановою КМУ від 13.01.95 № 16,  Комісія створюється у міністерстві та відомстві для розгляду заяв громадян, які працювали на підприємствах, в установах та організаціях відповідних міністерств і відомств і були направлені ними на роботу за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР в держави, де в цей період велися бойові дії.

Відповідно до ч. 3 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Комісія зобов'язана:

- приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;

- інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника;

- розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін;

- видавати довідки за зразком згідно з додатком.

Відповідно до ч. 5 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій,  рішення Комісії вважається правомочним тоді, коли за нього проголосувало не менше половини її членів.

Відповідно до ч. 6 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій,   рішення з усіх розглянутих Комісією питань заносяться до протоколу.

Документами, які підтверджують право громадянина на отримання ним статусу учасника бойових дій  в якості належних та допустимих доказів судом можуть братися до уваги :

- показання свідків, які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником;

- грамоти, фотографії (оригінали);

- газетні матеріали того часу;

- історичні довідки, документи та інші архівні матеріали;

- інші документи, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок по заяві.

Отже, згідно вказаних нормативно-правових актів встановлення відповідного статусу учасника бойових дій є компетенцією відповідних комісій. Комісія виносить рішення колегіально, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість членів комісії від її загального складу.

Судом встановлено, що комісія, яка розглядала питання про встановлення статусу учасника бойових дій позивачу, є компетентним органом при прийнятті таких рішень.

Враховуючи в сукупності досліджені судом обставини та факти, суд приходить до висновку, що рішення комісії ГУ МВС України в АР Крим з питань встановлення статусу  учасника бойових дій та Великої Вітчизняної війни від 05.05.2009 року, викладене у протоколі №5, яким позивачу відмовлено у встановленні йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником  бойових дій.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до п.п. «а» п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 458 від 26.04.1996р. «Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» комісії розглядають за зверненням громадян справи з питань встановлення статусу учасника війни за місцем перебування їх на пенсійному обліку, за місцем роботи, а для осіб, які не є пенсіонерами, - за місцем проживання.

Судом встановлено, що позивач звільнився з військової служби саме з органів внутрішніх справ, а не Міністерства оборони, тому питання встановлення статусу учасника війни повинне розглядатися саме комісією ГУ МВС України в АР Крим з питань встановлення статусу  учасника бойових дій та Великої Вітчизняної війни.

 Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що рішення відповідача по відмові у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, не може бути визнане таким, що вчинене на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У зв’язку зі складністю справи, судом 13.05.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 18.05.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –  

У відповідності з п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Перелік держав, зазначених  у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.

Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в  Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.   

24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін “інші країни” слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.   

Слід зазначити, що в примітці № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але  Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим  фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб,  примітка № 6 до позиції "інші країни після 1979 року" лише встановлює, що надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР, залежить від наявності довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція "інші країни після 1979 року". Таким чином вважати що позиція "інші країни після 1979 року" стосується виключно військових фахівців, що направлялися Генеральним штабом Збройних Сил СРСР немає ніяких підстав.

Крім того слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну “бойові дії”, а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в середньоазійских та кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів.

Проте, позивачем в судовому засіданні надані: наказ № 298 від 29.11.1989 р. про встановлення періодів надзвичайних ситуацій в країнах (відповідно до переліку, копія долучена до матеріалів справи), копія засідання політбюро ЦК КПСС, указ Президіума ВР СРСР.

Хоча Вірменія, Азербайджан, Узбекистан, Грузія не включені у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території республік і піддавав ризику своє життя і здоров’я.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд, -

Як вбачається з оскаржуваного рішення, основною підставою для відмови позивачу у визначенні його учасником бойових дій слугувала відсутність  в Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994  № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі -Перелік) території держави  та періодів зазначених в документах військовослужбовця ( а саме: з 22 березня 1988 року  по 30 березня  1988 року ( м. Єреван Вірменська  РСР), з 15 червня  1988 року по 04 липня 1988 року ( м. Єреван Вірменська РСР), з 24 листопада 1988 року  по 20 січня  1989 року ( м. Баку Азербайджанська РСР), з 04 липня 1989 року  по  20 січня  1989 року (м. Фергана Узбецька РСР)). 

Слід зауважити, що зазначений Перелік не є вичерпним. В ньому також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року. Водночас, в примітці №6 до позиції “інші країни після грудня 1979 року”зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР  і після 1979 року направлялися військові  фахівці  в  країни,  на  території  яких велися бойові дії,  але Генеральний штаб Збройних  Сил  України  не  володіє такою   інформацією.  Військовим  фахівцям  у  таких  випадках пільги надавалися на  підставі  довідок  10   Головного управління Генерального штабу Збройних Сил  СРСР про їх особисту участь у бойових діях. 

Однак, на відміну від інших приміток №№1-5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка №6 до позиції “інші країни після грудня 1979 року”лише зазначає про  надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом ЗС колишнього Союзу РСР. При цьому, зазначена примітка №6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція “інші країни після грудня 1979 року”. Крім того, як зазначалось, Д. не перебував на службі у ЗС  СРСР, а ВВ МВС СРСР  не входили до складу Збройних Сил.  

Викладене, при прийнятті рішення,  не взято Комісією до уваги.

Крім того, позивачем  суду надано:

-  нагородну грамоту від 10.01.1989 р., яку  Д. отримав   за добросовісне виконання спеціального завдання, бездоганну службу по охороні громадського порядку та захисті конституційних прав радянських громадян в Закавказзі;

- вирізку  з газети Ферганська правда № 124 від 24 червня 1989 року, де окрім друкованого тексту є   фотокартка  взводу курсантів, на якій  в тому рахунку є позивач.

При цьому, зазначені документи та будь-які інші Комісією, всупереч вимог пункту 3 Положення  не витребовувались та не досліджувались.

Разом з тим, при вирішені даного спору суд керується також наступним.

Загальновідомі факти— це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Такі факти не потребують доказування  тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події: землетрус у Вірменії, аварія на Чорнобильській АЕС, Нагірно-карабаський конфлікт тощо. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту (об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту). Окрім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: він повинен бути відомий не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає справу. 

Суд, при вирішені даного спору враховує,  що загальновідомим є факт про те, що  в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема, в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії, і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась. 

Хоча Вірменія і Азербайджан не включені в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8.02.1994 р., однак, як вбачається з вищенаведеного  позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах в м. Баку Азербайджанська РСР, м. Єреван Вірменська РСР, м. Фергана Узбецька РСР.

Більш того,  як вбачається з  листа  Міністерства закордонних справ України  від 21.09.2005 року № 620/14-110-1410 “Щодо внесення доповнень до переліку держав, де велись бойові дії”, Азербайджанська Республіка визнає ведення  бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 р. по квітень 1994 р. (Нагірно-карабаський конфлікт).

При прийнятті оскаржуваного рішення, комісією  ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій  не взято до уваги вищевикладені обставини.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Частина 3 вказаної норми встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (цей критерій ґрунтується на ст. 19 Конституції України, яка передбачає обов'язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи із цих положень закону, суб'єкти владних повноважень повинні бути утворені відповідно до чинного законодавства і діяти на виконання закону, приймати рішення, вчиняти дії у межах своїх повноважень, а також і таких, які не передбачені законом, але безпосередньо випливають із  положень закону і є необхідними для реалізації своїх функцій з дотриманням встановленої законом процедури прийняття рішення);

 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (рішення, дія суб'єкта владних повноважень повинні бути спрямовані на досягнення належної мети. Якщо рішення прийнято в межах повноважень, але для досягнення результа­тів, які не відповідають повноваженням суб'єкта владних повноважень, таке рішення повинно бути визнано протиправним);

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (суб'єкт владних повнова­жень при прийнятті рішення чи вчиненні дій враховує ті обставини, на які вказує закон, а також враховує ті обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи прийняття невмотивованих рішень, дій);

4) безсторонньо (неупереджено) (приймаючи рішення, вчиняючи дії, суб'єкт владних повноважень повинен робити це як незаінтересована сторона, поводитися неупереджено, діяти, виходячи із завдань, визна­чених законом);

5) добросовісно (при реалізації владних повноважень суб'єкт владних повноважень повинен діяти добросовісно для досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, без корисливих прагнень досягти ви­год чи переваг в результаті прийняття рішень та вчинення дій);

6) розсудливо (дія суб'єкта владних повноважень розсудлива тоді, ко­ли вона відповідає здоровому глузду та обов'язкам, покладеним на ньо­го законом, а також загальноприйнятим моральним стандартам);

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації (відповідно до цього критерію суб'єкт влад­них повноважень при прийнятті рішень, дій повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за одна­кових обставин)

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (дотримання цьо­го критерію суб'єктами владних повноважень особливо важливо при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, сво­боди та інтереси особи, маючи на меті досягнення балансу між публіч­ним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення (суб'єкт владних повноважень, приймаючи рішення або дії, які вплива­ють на права, свободи та інтереси особи, здійснює ці повноваження глас­но із забезпеченням доступу до інформації особі, стосовно якої прийня­то рішення чи здійснено дії про надання адміністративних послуг);

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (цей критерій вима­гає від суб'єктів владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій дотримуватися визначених у нормативно-правових актах часових рамок, а також приймати рішення або вчиняти дії в межах строків без невиправданого зволікання)

Оцінюючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, їхніх посадових і службових осіб через призму вищезазначених критеріїв, суд, в разі виявлення порушень хоча б одного із цих крите­ріїв і за умови порушення прав, свобод та інтересів позивача, має всі підстави для задоволення адміністративного позову.

Суд при вирішенні даної справи керується принципом  верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи  визнаються  найвищими  цінностями  та визначають  зміст  і спрямованість  діяльності держави ( частини 1  статті 8 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті  71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

 Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Беручи до уваги  вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що рішення комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 6 від 19.11.2009 року в частині відмови  у визначенні учасником бойових дій  Д. прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення  для прийняття рішення,  в зв’язку з чим, підлягає скасуванню в цій частині.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування всього оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи,  останнє стосується не тільки позивача, а й інших осіб.

В зв’язку з викладним, позовні вимоги в частині зобов'язання  Головного управління  внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо розгляду питання про визнання Д. учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка підлягають задоволенню, враховуючи також і те, що саме до компетенції останнього, відповідно до норм Положення,   входить створення  відповідних комісій  з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій.

Згідно положень статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94,  158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати  протиправним і скасувати рішення Комісії  Головного управління  внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 6 від 19.11.2009 р. в частині  відмови у визнані учасником бойових дій  Д..

Зобов"язати  Головне управління  внутрішніх військ МВС України  вчинити дії щодо розгляду питання про визнання Д.  учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Д. 2,55 грн. судового збору. 

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. 

 Повний текст постанови оформлено:   06.01.10  

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна